— Усе гаразд. Твоя правда. Яке життя? Я саме намагаюсь тобі пояснити. — Лоурі поринув у спогади. — Якщо…
Він через силу повернувся до розмови:
— Занадто пізно для якщо. Час діяти.
Він розгорнув записничок.
— Отож, я уклав список.
Ага! Прямо по курсу, капітане!
— Який список?
— Я поділив своє життя на ряд помилок. Перелічив те, чого я не зробив, коли мав змогу. Нелегка робота, скажу тобі. Сила-силенна такого набралося. Проте я залишив у списку чотири справи.
Старий видер сторінку з записничка і дав її духові-впертюхові. СТОРІНКА, подумала Меґ і взяла аркуш. Увесь він був укритий ледь зрозумілою писаниною. Та все ж слова випливали Меґ поперед очі ще до того, як вона збиралась їх читати. Навіть закарлючки літер повнилися почуттями. Біль, з яким укладався цей список, злітав із аркуша пекучими спогадами.
Більшість пунктів було викреслено, проте всі вони спливали перед Меґ, мов якісь чорнильні примари. Лоурі не перебільшував. Його життя було суцільним жахіттям. Одружився з п’яницею, жив разом з її матір’ю, не отримав страховки на випадок пожежі для свого першого будинку. Прилетів відпочивати до Югославії саме того дня, коли почалася війна. І пішло, й поїхало. Одне за одним, одне за одним. І не було на те ради. Чотири пункти було обведено і пронумеровано. Меґ читала повільно, не дбаючи про те, якого кольору стає аура.
Врешті, збита з пантелику, душа відірвалась від сторінки.
— Нічого не второпала, — зізналася вона.
— Із цими чотирма ще не запізно, — сказав Лоурі, його обличчя сяяло. — Це можна зробити.
Меґ пирхнула:
— Ти жартуєш.
— Не жартую, панянко. Каяття — потужний стимул.
— Я й не дожену навіть, про що ти оце говориш. Мені лише чотирнадцять, ти ж знаєш.
Лоурі потер свою порубцьовану литку.
— З твоєю допомогою я виконаю ці справи. Тоді я не міг. Та коли ти… була в мені вчора, я знову почувався молодим. Готовим на все.
— Але це!.. Я маю на увазі, нащо саме ці пункти? Це ж дурня.
Лоурі кивнув головою.
— Для тебе — можливо. Чи ще для когось на планеті. Але то були мої найбільші помилки. Тепер я маю нагоду їх виправити, навіть якщо це нікому, крім мене, більше не потрібно.
У Меґ вичерпувались аргументи:
— Але що зміниться, коли ти нипатимеш країною, як крейзанутий?
— Нічого, — погодився Лоурі. — Окрім моєї думки про самого себе. А це, панянко Меґ, для людей набуває ваги з віком.
Меґ відчула, як зморшки обурення збираються на її чолі. Вона ненавиділа ці бородаті приповідки типу “зрозумієш, як станеш старша”. А надто ж тепер, коли вона більш не збирається дорослішати. Повік-віку.
Вона помахала тоненьким аркушем.
— Отже, ти вирішив. Ми мусимо об’їздити Ірландію вздовж і впоперек, щоб здійснити чотири ідіотські бажання. Ніщо інше тебе не влаштовує?
— Саме так, — відповів Лоурі. — Домовились. Цей список — єдиний шлях до раю. — Він багатозначно помовчав. — Для нас обох.
Ригачка повернувся. Нібито. Нібито Ригачка і нібито повернувся. Збиває з пантелику? Ригачку не збивало. Миїші завантажив у його пам’ять повний віртуальний навчальний модуль. Усе, що йому тепер треба було робити, — поставити питання, і кібердемон видасть на-гора всю потрібну інформацію. Так, наче тобі щось утовкмачують у голову. Так, як начебто має бути. Справжні пацани хай роблять справжню роботу, а програмери хай бавляться.
Диявол власною персоною прийшов подивитись, як Ригачка відбуватиме на завдання. Вперше відтоді, як Ригачка побачив концерт “Металіки”, він був уражений.
Сатана, одягнений у свій кошлатий костюм Антихриста, не марнував часу на пояснення новонародженому важливості його місії. Він схопив Ригачку за горло й притис до стіни.
— Повертайся. Знайди дівчисько. Зроби його поганим. Зараз же.
У Дияволових очах, круглих і червоних, відбивались душі, крутячись і розпачливо волаючи. Видовище справляло враження.
Випендрос, нишком подумав Вельзевул.
— Зробити поганим? — шанобливо перепитав Ригачка.
Вельзевул скривився. У Повелителя не запитують.
Сатана міцніше стис Ригаччине горло — аж пес заскавулів у того всередині. Яскраві спалахи засичали довкруг Антихристового жилавого тіла, присмаливши скуйовджене Ригаччине хутро.
— Поганою! — загарчав Сатана. — Зроби її поганою!
— Окей, — захрипів Ригачка. — Зроби її поганою. Догнав.
— Гар-р-р-р, — вишкірився Диявол, кидаючи Ригачку на мармурову підлогу.
— Якщо не зробиш… — На завершення думки Сатана випарував душу грішника, що саме пролітала повз залу.