Ригачка кивнув своєму нетерплячому пітбулеві:
— Вперед, хлопчику. Взяти її.
Раптор облизав зуби і чкурнув. Його хазяїн не квапився. Цього разу поспішати не було чого. Жодна жива душа ще не втекла від Раптора. Ригачка присів біля збілілого пенсіонера.
— Не йди нікуди, Лоурі. Я зараз буду.
Старий не озвався.
Коли Меґ вирішила вийти з гри, у неї вже був план. Вона побіжить до першого будинку, де світиться, і гатитиме в двері. Вона знала, що радше здасться поліції, аніж дасть Лоурі померти. Та Меґ зробила лише одну помилку. Одну фатальну помилку. В усій цій метушні й пітьмі вона, замість повернути ліворуч, повернула праворуч. Ліворуч був внутрішній двір, куди виходили всі сусідські вікна. Порятунок. Праворуч містився техвузол. З центральним газовим баком. Глухий кут.
Раптор загальмував під стіною, у темряві було видно лише блискучі зуби пса і чути, як з його ніздрів вилітало повітря. Він стояв, перегороджуючи вихід із техвузла.
— Іди, йди звідси, — з надією проказала Меґ. — Додому, хлопчику.
Якби пес міг злостиво гигикнути, він би гигикнув. Пройти повз нього було неможливо.
І без того тісний вихід заступила Ригаччина тінь.
— Довбана з тебе злочинниця, Фінн. Забігти прямісінько в мішок.
З пітьми, наче двоє чорних очей, блиснули дві рушничні цівки.
— Ригачко, заради Бога. Виклич швидку. Ще не запізно.
— Боюсь, що запізно. Принаймні для тебе.
Меґ спиною відчула прохолоду газового бака.
Зварний шов припав якраз уздовж її хребта. Тікати нікуди. Рушничні цівки повернулись і націлились на неї.
— Облиш, Ригачко. Це не прикольно.
— А я не сміюся, Фінн.
І справді. Він не сміявся.
— Ти ж не збираєшся у мене вистрелити? Дай мені кілька копняків і кінчаймо.
Ригачка знизав плечима:
— Я не маю вибору. У тебе все клас. Ти ще мала, а мені шістнадцять. Я вже мушу відповідати. А це означає, мені світить в’язниця. Я думаю, ти нашестериш.
Іще вчора Меґ відповіла би:
— Ти думаєш, Ригалику? Бреши дужче!
Та цей Ригачка був не той. Цей Ригачка був такий, який стояв перед нею в темряві.
— Я не нашестерю, Ригачко. Подумай, я ж співучасниця.
— Так. Але…
Ригачка урвав. Меґ знала, що мусить схилити його на свій бік. Мусить сказати йому те, що він хоче почути.
— Кому яке до того діло? — пробелькотіла вона, слова застрягали в горлі, наче скалки скла. — Кому яке діло, що ще один старпер помре? Тільки не мені. Це факт.
Ригачка пильно вдивлявся їй в обличчя, шукаючи ознак брехні. Вочевидь, він то знайшов.
— Шкода, — сказав він, зводячи гачок рушниці. — Я тобі не вірю.
І тоді сталася страшна помилка. Та, що решту помилок цієї помилкової ночі відраз робить незначущими. То була остання Ригаччина помилка.
Меґ мала рацію, Ригачка не збирався стріляти в неї, хотів лише полякати. Через своє халамидницьке життя Ригачка Бренан знався на рушницях і подібній зброї. Він був цілком свідомий того, що вистрели він за таких умов — і газовий бак вибухне й підірве їх обох до біса. Але невеличкий попереджувальний постріл, понад її головою, — річ інакша. Ригачка скерував рушницю майже вертикально і поклав пальця на гачок.
Меґ прочитала в його очах усе. Геть усе, що він збирався зробити. Він що, крейзанувся?
— Ні, Ригачко! Ні!
Занадто пізно. Гачок уже напівнатиснутий. Переконувати немає часу. Не те щоб Ригачці цього аж так хотілося. Він саме шкірився, смакуючи вираз обличчя Меґ.
Вибух був жахливий, на весь техвузол, і далі на вулицю. Він прогримів понад головами Меґ і Ригачки, розриваючи їхні барабанні перетинки. Проте їм було вже байдуже, на цей час вони обоє були мертві.
Одна шротинка зробила все. Одна крихітна надщерблена кулька. Щербинка спрацювала, як плавець рибини, скерувавши шротину по спіралі. Вона просвистіла донизу, розігрівши повітря за наносекунду. З новим газовим баком нічого такого не сталося б, — цей мусили змінити десять днів тому. Іржавий метал не витримав мізерного натиску — і повітря, розжарене до білого, дісталось легкозаймистого газу — БАБАХ!
Почорнілий металевий кавалок втелющився в Меґ Фінн, виймаючи душу з тіла.
Спершу перебувати в подобі духа ніяково. Мозок усе ще думає як звично, намагаючись застосовувати закони фізики до світу духів. Як можу я водночас летіти широчезним тунелем і спостерігати себе саму, розпластану на підірваному газовому бакові? Певно, не можу. Висновок: це мені сниться.