— Чудово. Чому було не сказати так одразу? І ще. Можеш щось зробити з цим запахом? Від нього аж нудить.
Миїші принюхався.
— Навряд. Він згодом щезне сам. Це запах щастя. Eau de Joi.[11] Ані краплиночки зла. Нагадує квіти…
— І пиріжки.
— І мило.
— І легенький вітрець з океану.
Демони здригнулися.
— Гидота, — мовили вони водночас.
Історична мить. Уперше і, певно, востаннє Вельзевул і Миїші зійшлися на певній думці. Вельзевулові не подобалось це відчуття.
— Віднови їх. І щоб жодних ремонтних затримок. Запчастини не пливуть з Тайваню, отож ти маєш десять хвилин, перше ніж я почну шкварити матню на твоєму улюбленому шовковому костюмі. Усе зрозуміло?
Миїші низько вклонився.
— Зрозуміліше не буває, Вельзевуле-сан.
Програміст скинув свого жилета. Спина й груди були вкриті химерним татуюванням. На грудях летіли дракони, а на спині здіймалося цунамі. Набравши повні груди повітря і не вдихаючи смердючого добра, Миїші знову застромився в драговину Ригаччиної сірої речовини.
Як і кожен інтелектуал, він не міг стриматись, щоб не прокоментувати те, що сталося.
— Хвиля позитивної енергії витіснила колишню Ригаччину енергію. Знову вбила його, кажучи простіше. Вона також спустошила його пам’ять. Його голова тепер — наче порожнє відро. На щастя, голограма має копію файлів пам’яті. Проте, на жаль, голограма живиться з того самого джерела. Тобто якщо гине один, гине й другий.
Миїші приєднав шпичак до зовнішнього джерела живлення. Блакитні спалахи бігли один за одним. Вони потрапляли в Ригаччину черепну коробку, і довбонутий Ловець душ весь корчився. Гоп крутився, мов дзиґа, швидкість його мовлення зросла до чотирьохсот слів за хвилину. Його мікрочіпи миттєво увімкнули самодіагностику, і голограма почала ретельно перевіряти всі драйвери та програми. За три цілих чотири десятих секунди Гоп вирішив, що він працездатний на вісімдесят вісім відсотків. Його рухомі очі сфокусувались.
— А-а-а, великий Номер Один, — сказав він, схиляючись у низькому поклоні.
— Дякую, — нехарактерно вдоволено відповів Вельзевул. Миїші й не думав його виправляти. — А той покидьок ще ремонтується?
— Гар-р-р, — сказав Ригачка.
— На жаль, так.
Вельзевул загарчав.
— Навіть твої голограми розумніші. Скажи мені, Миїші, чому б мені не підсмажити твого стрибонутого пацика просто зараз?
— Дозвольте відповісти, — сказав Гоп, плавно нахиляючись до свого хазяїна. — На відміну від вашого Ловця душ, мої аналітичні програми, запатентовані фірмою Миїші Інкорпорейтед “Внутрішні вирішення для пекельних проблем”, відкривають мені доступ до спогадів пана Бренана і дозволяють обчислювати координати нашої втраченої душі в долині смертних.
Вельзевул глянув на Миїші.
— Він такий самий, як і ти. І говорить він так само, як ти. Ненавиджу.
Миїші низько вклонився, боячись, що від вогненного зруйнування його цифрове творіння відмежовує всього наносекунда.
— Це означає, Вельзевуле-сан, що він знає, куди вирушить Меґ Фінн.
Вельзевулові фіолетові очі сповна випромінювали його сумніви.
— Напевне?
Гоп виконав складні підрахунки.
— Судячи з відео, дівчинка вимушено одержима. Якщо вона повірить у те, що мусить завершити незакінчену справу на Землі, то керуватиме старим і, чого доброго, завершить її.
Вельзевул купився. Звичайно, він ніколи в цьому не зізнається, проте розряд на його тризубі вийшов.
— Гм-м. Тобто, як я розумію, в неї є незавершена справа?
Гоп вивів на стіну портрет відлюдькуватого чоловіка.
— Її вітчим. Франко Келлі. Меґ Фінн страшенно не любить цього чоловіка. Попри попередні вчинки, вона шукатиме нагоди поквитатися з ним.
Вельзевул невпевнено кивнув головою.
— Окей. Іще один шанс. Всього один, бо в мене немає вибору. Цей шматок жиру — єдина незареєстрована душа. Якби я міг послати кого-небудь іншого, я послав би.
Миїші зітхнув з полегкістю. Його копія поки що житиме.
— Через нещасний випадок із добром розумова здатність Ловця душ значно знизилась. Я максимально заправлю його, проте, враховуючи всі пошкодження…
— Скільки в нього часу?
— Годин дванадцять. У кращому випадку вісімнадцять. Після цього йому доведеться шукати життєвої енергії десь інде.
Вельзевул притиснув японця до стіни.