— Це й твій останній шанс, Миїші. Ти знаєш це, чи не так?
Миїші злегка кивнув головою. Аж смішно, як твій добрий настрій щезає, коли тобі загрожує знищення.
— Якщо вся твоя мудра техніка не спроможеться дістати одну крихітну душу для Повелителя, думаю, ми зможемо тебе продати й купити новішу модель. Апґрейднути, висловлюючись твоїми термінами.
Вельзевул гигикнув. Він обожнював мінятись ролями, це був його чорний гумор. Врешті-решт, він демон.
Миїші мав був пробурчати декілька образливих слів японською, проте вирішив не ризикувати. Вельзевул читає думки, ану ж він розмовляє японською?
— Звичайно, Вельзевуле-сан. Надзвичайно дотепно.
Вельзевул облизав ікла роздвоєним язиком.
— Я теж так думаю.
Комп’ютерник зітхнув. Він знову мусить копирсатись у мозкові цього потворного гібрида. Однаково що змусити Мікеланджело працювати олівцями.
Розділ 9
Прикрі спогади
Меґ розглядала свої пальці, чи то сяяння аури довкола них. Червоний — блакитний, червоний — блакитний. Такий самий фіолетовий. Але менш насичений. Здається, її життєва снага слабшає. Щораз важче думати ДІРА чи СТІЛЕЦЬ, та й висіти в повітрі не так легко, як колись. Вона пригадала, що казав Фліт, тунельний кліщ. Час збігає, тік-так, тік-так.
— Знаєш, у чому проблема? — сказала вона Лоурі, який саме намагався заснути. Завдання з розряду нездійсненних, коли поруч тебе невгамовний дух ходить туди-сюди.
— Ти прекрасно знаєш, цей номер коштує сорок фунтів за добу, — роздратовано відповів він, підводячись на лікті.
— Нащо витрачати кошти на спання? Прокинься й поговори зі мною.
Лоурі зітхнув. Вона таки дала йому спокій. На цілих шість годин. Певно, він мусить бути вдячний.
— Гаразд, я прокинувся. Що сталось?
— Проблема. Хочеш знати, яка?
Лоурі звів очі до неба.
— Знову проблема! Гадаю, тобі варто було б поберегти мене від чергових проблем. Розумієш, кожен із нас має незліченну кількість проблем. Я вмираю, ти ходиш у привидах і…
— Ні, — перебила Меґ. — Проблема з твоїми бажаннями.
— А що з моїми бажаннями?
— Окей. Я маю тобі допомогти, і тоді моя аура стане блакитною.
— Авжеж.
— Але все, що ми робимо, ну, воно не зовсім законне і…
Лоурі кивнув головою.
— Зрозумів. Учинки зводять нанівець твої добрі наміри.
— За повною програмою. Мій час, як і твій, збігає. А ти вихропуєш останні краплини…
— Ми, старпери, як ви нас називаєте, мусимо відпочивати.
— Та знаю. Я можу вскочити у твою голову, доки ти спиш.
— І змарнуєш на це додаткову енергію. Що вмер Данило, що галушкою вдавило. — Він випорпав зіжмаканого папірчика з кишені піджака, що саме сохнув на обігрівачеві. — Третє бажання тобі не сподобається, це напевно.
— Валяй. Що треба зробити?
Лоурі вдихнув на повні груди.
— Е-е-е… — І поліз до кишені, намацуючи в ній окуляри.
— Не клей дурня, Лоурі. Ти ж сам укладав цей список. Тільки не кажи мені, що не пам’ятаєш тих бажань.
Лоурі клацнув пальцями.
— Ага! Згадав! Номер три в списку бажань Лоурі Маккола…
— Ну!
— Номер три — тріснути Люстра.
Меґ кивнула головою.
— А це що таке? Дай-но я вгадаю. В тебе була дівчина, і якісь дебіли, щоб дошкулити тобі, у тебе на очах забрали її люстерко й розтоптали його. І тепер через стільки років ти хочеш відшукати їх і побити їм у хаті всі люстра.
Лоурі похитав головою.
— Не вгадала, — мовив він без жодного натяку на глузування. — Це чоловік. Покидьок із покидьків на ім’я Брендан Люстро. А хочу я заїхати кулаком в його бридку мордяку.
— Ти що, хочеш, щоб я потрапила простісінько до пекла? Чи як? — Меґ скаженіла. Щойно цей старий придурок сам пояснював їй теорію “добрих намірів проти поганих вчинків”, а тепер уже хоче, щоб вона напала на когось. І не на кого-небудь, а на пенсіонера! На когось, хто не чутиме й не бачитиме, як на нього нападатимуть. Тоді їй повні гайки. Аби вдарила когось — і її аура почервоніє швидше, ніж рак в окропі.
— Не хвилюйся. Усе в межах закону і пристойності.
Меґ не заспокоювалась.
— Оце-то бажання! Я проти. Щойно твоя рука торкнеться до підборіддя того кадра, як мене тут не стане. І я летітиму на всій швидкості в ту червону діру, а зі спини в мене стирчатимуть вила!
— Та послухай! Якщо тебе надіслали мені допомогти, то ти робиш усе правильно.
Меґ на хвилечку замовкла, обмірковуючи почуте.
— Ага, добре тобі казати. Твоїй безсмертній душечці не треба нічого відпрацьовувати.