Хлопці на березі дрімали, смалили й кидали камінці в річку. Я пристав до них, загрібаючи з землі жмені камінчиків. Сучасній молоді така забавка видасться нудною, адже в них є досхочу розваг. А для нас просто посидіти на березі річки, послухати рок-н-рольних пісень, що долинали з міста, і нічогісінько не робити було райською насолодою.
А потім з’явився Люстро. Звичайно, Брендан ніколи не ходив самотою. Його прихвосні кружляли довкола нього, як планети довкола сонця. Вони не мали тут бути. Хлопцям на денному відділенні заборонялося повертатись до коледжу ввечері так само, як тим, хто цілодобово тут мешкав, виходити за межі коледжної території. Але Люстро мав помститись, і вони перейшли річку дамбою.
Я поклав голову на руки й став чекати. Може, вони повертаються з іншої причини. Зрештою, що такого я зробив? Нічого. Лише вдав, ніби кидаю м’яча.
Я почув, як вони зупинились біля мене. Регіт стих, ніби в очікуванні на виставу. Хоч би що не трапилось, воно мало бути видовищним. Люстро не мочитиме черевиків у траві заради звичайнісіньких розбирань.
Звісна річ, Брендан першим порушив мовчанку.
— Добрий вечір, пане Макколе. Як справи в селюцькій спільноті?
Хлопці нашого віку не часто вживають слова на зразок “спільноти”. В наших вустах вони звучать неприродно. Проте Люстро вжив. Він говорив, наче людина, що дивиться новини по телевізору.
Я не відповів. Власне, це й не було питанням. Я знав: хоч би що я відповів, він неодмінно почне задиратись.
Він хвицнув мене по нозі.
— Ну, як живеться у твоїй миршавій селюцькій печерочці?
Я навіть не знав, що слово “миршавій” означало. Проте я й досі його пам’ятаю.
— Ну як, устигла твоя мамунька поздирати шкіру з чергової отарки овець?
Усі довкола реготалися. Поздирати шкіру. Ги-ги-ги. Га-га-га. Я більше не міг мовчати. Хто ж терпітиме, коли знущаються над його мамою? Я вирішив підвестися, може, зручніше буде тікати чи нападати.
— Я не селюк, Люстро. Ми не живемо в печері, а моя мама не здирає шкіру з овець.
— Та що ти кажеш? Це вже доведено?
— Давно.
Вони стояли півколом. Очі блищали. Аж згодом я збагнув, що вся ця компанія п’яна. Я вже колись бачив такий погляд, дома в Ньюфорді. В нас у містечку жив п’яничка — річ звичайна для кожного ірландського містечка й села. Наш субчик завжди влаштовував сварки, за найменшої нагоди. Здається, те саме було й з Люстром.
— Річ у тім, Макколе, що мені байдуже, як ти там живеш насправді. Селюк був селюком, селюком і пропаде.
Я мусив щось відповісти, хоча ці слова й не були запитанням. Взаємні образи — наче гра в теніс. Брендан вибив м’яч на мій бік корту. Тепер надійшла моя черга. Але я не хотів грати в цю гру. Я вирішив застосувати тактику “очі в очі”, дієву на футбольному полі. Щоправда, коли ти на футбольному полі, суперників завжди порівну. У цьому ж випадку рахунок був один до десяти. Мій сердитий погляд просто вивів Люстра з себе.
— Що сталося, сільпопчику? Киця з’їла твого язика? Чи овечка, чи, може, корова?
Я зціпив зуби. Хоч би що я сказав, він однаково зробить із мене дурня.
— Річ у тім, Макколе, що ти запізно почав дерти кирпу. Став пихатим. Не таким ницим, як мусив би бути.
Ницим? Чи хоч один підліток так скаже, якщо він себе поважає?
На тому березі з’явились дівчата. Вони спиралися на поруччя, гиготіли й махали руками. Люстро помахав їм у відповідь. Ну що ж, прийшов увесь фан-клуб, щоб подивитись, як принижуватимуть їхнього співколеджанина.
— Відсьогодні, — вів Люстро далі трохи голосніше, так щоб було чути на тому березі, — я хочу, щоб ти казав до мене “пане”.
Я зневажливо пирхнув. Я так зосередився на своєму роті, що геть чисто забув про носа.
Люстро почервонів.
— Гей ти, понтовило, ти чуєш мене?
Я не ворухнув жодним м’язом. Навіть не кліпнув.
— Я сказав, ти мене чуєш?
Я знизав плечима. І так, і ні.
Брендан витлумачив це як “так”.
— Чудово. Ну що? Слухаю.
Я закліпав. Це вже переходило межі.
— Розтули ротика й скажи: “Зрозумів, пане”.
Хтозна-чому я вирішив відповісти.
— Брендане, їй-богу, немає потреби звертатись до мене “пане”.
Можу заприсягтись, що навіть цвіркуни замовкли з несподіванки. Тиша запала ненадовго. Бути покидьком зручно. Проте є й зворотний бік: навіть твої дружки потайки мріють, як би тебе чимшвидше обпаскудити. Дівчата попадали на поруччя, заходячись сміхом.