— О… — почала була дівчинка й не доказала, щойно зрозуміла, що то воно є.
Ригачці саме минуло шістнадцять, коли він підірвався на газовому бакові. Шістнадцять. Саме той вік, щоб отримати права на водіння мотоцикла. Ригачка так і запланував собі. Вдертися до Макколового помешкання. Збути вкрадене. Придбати мотоцикла. І ганяти собі разом із Пляциком. Кльово.
На щастя Меґ, цей план так ніколи й не здійснився. Бо якби з Ригачки був досвідчений водій, то він нізащо б не наважився перестрибувати огорожу на мотоциклі. Він би просто проїхав крізь неї. Це саме той випадок, коли кожен, хто спостерігав це надреальне видовище, заверещав би чи завив так голосно, що луна пішла б через Мамині скелі.
Та Ригачка, лише втретє сидячи на мотоциклі, вирішив, що він справить незабутнє враження, перекинувши переднє колесо через огорожу і потягши за ним решту мотоцикла. Е ні, котику, сказав би Івел Нівел.[16] Для таких витівок мусиш мати трамплін. Та в Ригачки трампліна не було.
Мотоцикл зачепився за ланцюг, ревучи, мов звір, що вскочив у пастку. Фрáнкове тіло перекинуло через паркан і гепнуло згори — на груди Лоурі. Усіх чотирьох по болоті, розмитому дощем, понесло до самісінького краєчку скелі.
Меґ і Ригачка пропекли одне одного очима. Звісно, йдеться не про романтичні почуття.
— Тобі кінець, Фінн! — загарчав собачий гібрид. — Ти повертаєшся зі мною!
Меґ скривилася: Фрáнкові пальці вчепились у Макколове обличчя. Фрáнків мордопис був так близько, що дівчинці навіть здалося, ніби вона й не помирала.
— Геть! — вигукнула Меґ. — Дай мені спокій!
— Геть! — передражнив Ригачка. — Дай мені спокій! Ну й зануда з тебе!
Макколове серце билося так швидко, як миготять шпиці у велосипедному колесі. Лоуреве дихання слабшало. Перед очима стрибали цятки. З’явився біль. Біль, що віддавав червоним.
— Іди ж! — прохрипіла Меґ.
Лоурі не мав сили навіть відповісти.
— Іди! Я його затримаю!
— Що?
— Іди й плюнь зі скелі. Тоді ми перемогли!
Лоурі згідливо кивнув, усередині самого себе, всередині свого черепа. Меґ мала рацію. Єдиний спосіб знешкодити тих двох — здійснити останнє бажання.
Меґ визволилась із Лоурі і вчепилась у Фрáнкову горлянку. Сліз тепер не було. Сама рішучість. Не заради себе, заради товариша.
— Ми ще можемо плюнути! — гарикнула вона, вганяючись кожним атомом своєї снаги в Ригаччину горлянку. — А ви? Уже не можете? Лоурі треба тільки доповзти до краю скелі — і ми виграли. Здогадуєшся, що це означає?
Ригаччині очі вирячилися з люті. Ні, не може бути. Він гарячково шукав соку у Фрáнковому черепі, хоча б краплинку. Але там нічого не було. Ані ріски. Він пручався й бився з останніх сил. Енергії не залишилося. Він — привид, замкнений у мушлі.
Лоурі повз по багнюці. Біль здолав ноги, і старий не міг підвестися. Океан ревів так гучно, що калатання старечого серця губилося у тому ревищі. Та пульсувало ще якесь биття. Щораз ближче й ближче. Воно було блакитним. Ще кілька сантиметрів. А тоді можна й померти, цілком щасливим.
Гоп безсило спостерігав усе, що відбувалося. Він не міг нічого вдіяти. Той придурок витратив усю енергію, а ти тепер безпорадно звисай поруч. У голограми не зосталося фізичної снаги… ото хіба що бачення.
Темній силі лишався останній шанс. Остання надія, і вона мала спрацювати. Гоп задзижчав і скерував свій цифровий спектрометр туди, де лежав Лоурі. Лише один клік — і він з’явиться на частоті цього старого. Гоп витягнув усі свої розсувні елементи, скривився і натиснув на кнопку.
Лоурі поглянув угору. Дрібна істота літала перед ним. Він знав, вона була небезпечна. Якісь лихі пристрої стирчали з її тіла, а з ока струмував зелений промінь. Макколове серце забилося ще частіше. Занадто часто. Зупинка!
Гоп під’єднався, Меґ знала напевне. Меґ відчула, як Лоурі вмирає.
— Ні! — заверещала вона, рештки її енергії танули без вороття.
Ригачка також умирав, але вмирав із посмішкою на вустах.
— До зустрічі, — посміхався він. — До зустрічі невдовзі.
Над їхніми головами прочинився тунель, вистромившись, наче трубочка у велетенській пляшці кока-коли. Він затягував їх із неймовірною потугою.
Меґ поповзла до Маккола; вона покликала його, та Лоурі вже не чув. Його тіло саме прощалося з душею. Живий був тільки мозок, та й то ненадовго.
Гоп продзижчав поруч.
— З тобою добре працювати, — проказав він. — Може, гратимемо в одній команді, коли вже я заземлився в це лайно?
Меґ не чула його. Вона бачила тільки, як її сльози падають на тіло єдиного чоловіка, який дбав про неї. Все, кінець. Кінець усьому. Вона програла. Знову.
16
Івел Нівел (Evel Knievel) — відомий американський мотоцикліст, гонщик, каскадер. 1967 року на мотоциклі він перестрибнув через 16 автомобілів, поставлених низкою. 1974 року на спеціально сконструйованому “скайциклі” Нівел здійснив неймовірний стрибок над прірвою, перелетівши 800-метровий каньйон Снейк-Рівер. Вдало приземлився за допомогою парашута і отримав у нагороду мільйон доларів. Його досягнення і провали, в тому числі й сорок покалічених кісток, занесено до “Книги рекордів Ґіннесса”.