Амон хотів поміркувати про це. Ну давай, сказав Оскар, вона ж усе одно до Аушвіцу потрапить. Але Ґьот був до служниці дуже прив’язаний і так просто програвати її в карти не хотів. Коли він думав, як вона скінчить, то, мабуть, завжди гадав, що вб’є її власною рукою, з особистою пристрастю. Якщо він поставить її на карту і програє, то буде змушений, як віденський спортсмен, чесно відмовитися від задоволення інтимного вбивства.
Значно раніше в історії Плашува Шиндлер пробував попросити Гелену на «Емалію», але Амон відмовляв йому. Тільки рік тому здавалося, що Плашув простоїть десятки років, що комендант і його служниця разом доживуть до старості, принаймні доки якась вина Гелени не спричинить різкого закінчення тих стосунків. У цей час рік тому ніхто не повірив би, що цей зв’язок має обірватися лише через те, що росіяни вже біля Львова. А Оскар робив свою пропозицію напрочуд легко. Він, здається, не вбачав у тому, що запропонував Амонові, жодної паралелі з тим, як Бог грає з Сатаною в карти на людські душі. Він не питав себе, чи гарно ставити дівчину на карту. Якщо він програє, шанси витягти її в інший спосіб будуть невисокі. Але того року в усіх були невисокі шанси. Навіть у нього.
Оскар встав і став никати вітальнею, шукаючи якого-небудь офіційного бланку. Знайшовши, написав на ньому текст зобов’язання, який Амон мав підписати в разі програшу: «Дозволяю вносити прізвище в’язня Гелени Гірш до будь-якого списку кваліфікованих працівників до переміщення разом із фабрикою “Емалія” гера Оскара Шиндлера».
Здавав карти Амон; Оскарові дісталися вісімка і п’ятірка. Оскар попросив здати заново. Йому дісталася п’ятірка і туз. Його це влаштувало. Тоді Амон здав собі. Прийшла четвірка, а тоді король.
— Боже милосердний! — вигукнув Амон. Він був по-джентельменськи розбірливий у мові й непристойностями не розкидався. — Я програв.
Він пирхнув, але йому було не дуже весело.
— Мої перші карти, — пояснив він, — були трійка і п’ятірка. Прийшла б четвірка — все було б добре. А тут цей чортів король.
Урешті, він підписав Шиндлерів папірець. Оскар узяв всі розписки, де було позначено, скільки він виграв в Амона, і повернув їх йому.
— Тільки дівчинку мені бережи, — сказав Оскар, — доки пора буде нам переїжджати.
На своїй кухні Гелена Гірш і не підозрювала, що карти її врятували.
Можливо, тому, що Оскар розповів про той вечір Штернові, чутки про план Оскара стали гуляти адміністрацією і навіть цехами. Був-таки список Шиндлера! І потрапити до нього було варте будь-яких скарбів.
Розділ 31
У певний момент будь-якої розмови про Шиндлера живі друзі гера директора починали моргати й хитати головами і бралися майже математично вираховувати суму його мотивів. Адже одне з найпоширеніших почуттів євреїв Шиндлера щодо його дій і зараз можна передати так: «Я не знаю, навіщо він це робив». Можна говорити, що Оскар був азартною людиною; що був сентиментальний і любив відкрито й просто чинити добро; що Оскар був за вдачею анархіст і любив глузувати з системи; що за його великим життєлюбством лежала здатність до глибини душі обурюватися людською жорстокістю, діяти у відповідь і не здаватись. Але все це разом узяте не пояснює тієї наполегливості, з якою він восени 1944 року готував остаточний притулок для тих, кого забрали з «Емалії».
І не лише для них. На початку вересня він поїхав на Подґуже й навідав Мадріча, у якого на швацькій фабриці на той момент працювало понад три тисячі в’язнів. Фабрику також мали розформувати. Мадрічеві віддадуть його швацькі машинки, а його працівники зникнуть. Але якщо взятися разом, то можна визволити більш як чотири тисячі, казав йому Оскар. І моїх, і твоїх. Можна їх перевести в якесь більш-менш безпечне місце. До Моравії.
Мадріча завжди заслужено шанували ті його в’язні, яким пощастило вижити. Хліб і курятину, що їх контрабандою проносили для них на фабрику, він оплачував зі своєї кишені і дуже ризикував. Він видавався більш поміркованим і стабільним чоловіком, ніж Оскар. Не такий яскравий, не такий підвладний усіляким захопленням. Його ніколи не заарештовували. Але у своєму гуманізмі він був близький до небезпечної межі, і коли б не його розум та енергійність, закінчив би в Аушвіці.
Тепер Оскар виклав йому свою ідею табору Мадріча — Шиндлера де-небудь у Високих Єсеніках; таке собі задимлене тихе промислове селище.
Мадрічеві ця думка сподобалася, але погоджуватися він не поспішав. Він розумів, що війну програно, що система СС стала не менш, а більш жорстокою. Він слушно вважав, що, на жаль, протягом ближчих місяців в’язнів Плашува розвезуть і знищать по західних таборах смерті. Адже, коли Оскар такий затятий, то не менш затяті люди сидять і в Головному управлінні СС, і на теплих місцях табірних комендантів.