Тепер він сказав Пфефферберґові, що в Шиндлера є список і хай Польдек зробить усе можливе, щоб у ньому опинитися разом із Мілою. Останні півтора року Шиндлер часто навідував Леопольда в гаражі й щоразу обіцяв його врятувати. Однак Польдек став таким вправним зварювальником, що керівники гаража, яким була життєво необхідна високоякісна робота, ніколи б його не відпустили. Тепер Ґольдберґ сидів зі списком у руках — себе він туди вже записав, — ну а Леопольд, давній товариш Оскара, колись частий гість у квартирі на Страшевського, гадав, що його заради старої дружби туди вже записано.
— Діаманти є? — спитав Ґольдберґ Пфефферберґа.
— Ви серйозно? — перепитав Польдек.
— Цей список, — відказав Ґольдберґ, чоловік, який випадково отримав неймовірну владу, — вартий діамантів!
Тепер, коли віденський меломан гауптштурмфюрер Ґьот сидів у в’язниці, брати Роснери, придворні музиканти, могли спокійно прокладати собі шлях до списку. І Долек Горовиць, який раніше прилаштував дружину й дітей на «Емалію», тепер переконував Ґольдберґа внести туди себе і всю сім’ю. Горовиць весь цей час працював на центральному складі і примудрився назбирати деякі цінності. Тепер він віддав їх Марселеві Ґольдберґу.
Були у списку і брати Бейські — Урі та Моше, офіційно схарактеризовані як налаштувальник машин і кресляр. Урі розумівся на зброї, а Моше мав хист підробляти документи. Список формувався за таких туманних обставин, що неможливо сказати, чи саме за ці таланти брати були в нього внесені.
Йозеф Бау, галантний жених, у якийсь момент теж до списку потрапив, сам того не знаючи. Ґольдберґу було зручно не розголошувати, хто туди записаний. З огляду на його вдачу, Бау, коли б ходив до Ґольдберґа, просив би одночасно і за себе, і за матір, і за дружину. Але він уже надто пізно зрозуміє, що до списку на Брюннліц внесено лише його.
Ну а Штерна пан директор записав одразу. Штерн був єдиним отцем-сповідником Оскара, його думка для директора дуже важила. З першого жовтня жодного єврейського в’язня не випускали з Плашува — ні на кабельний завод, ні будь-куди ще. Водночас довірені особи польської тюрми запровадили охорону бараків, щоб єврейські в’язні припинили вимінювати хліб у поляків. Ціна на нелегальний хліб підскочила настільки, що її вже важко було визначити в злотих. Колись можна було виміняти хлібину за запасну куртку, а двісті п’ятдесят грамів — за чисту спідню сорочку. А тепер, як і в Ґольдберґа, хліб був вартий діамантів.
Протягом першого тижня жовтня Оскар і Банкєр для чогось приїхали до Плашува і, як завжди, пішли до Штерна в бауляйтунґ. Кабінет Штерна був далі коридором за кабінетом відсутнього Амона. З ним можна тепер було говорити вільніше, ніж будь-коли до того. Штерн розповів Шиндлеру про підвищення ціни на житній хліб. Оскар розвернувся до Банкєра і неголосно сказав:
— Подбайте, щоб Вайхерт отримав п’ятдесят тисяч злотих.
Доктор Міхаель Вайхерт був головою колишньої єврейської комунальної Самопомочі, яку тепер перейменували на Бюро допомоги євреям. Йому і його установі було дозволено існувати задля годиться, а ще — з огляду на потужні зв’язки Вайхерта з німецьким Червоним Хрестом. Хоча багато польських євреїв у таборах дивилися на нього зі зрозумілою підозрою, і через ці підозри він потрапить під суд після війни — його виправдають, — Вайхерт був саме тією людиною, яка може швидко знайти хліба на п’ятдесят тисяч злотих і доправити його у Плашув.
Розмова між Штерном і Оскаром тривала далі. Ті п’ятдесят тисяч злотих були лише побіжним моментом у їхній бесіді про непевні часи і про те, як Амонові сидиться в Бреслау. Того ж тижня хліб із чорного ринку пронесуть до табору під вантажами тканини, вугілля, металобрухту. І протягом дня ціна впаде до звичайного рівня.
Такий приємний приклад злагоджених дій Оскара і Штерна був далеко не останнім.
Розділ 32
Щонайменше одна людина на «Емалії», яку Ґольдберґ викреслив заради місця для інших — родичів, сіоністів, спеціалістів, або тих, хто йому заплатив, — буде звинувачувати в цьому Оскара.