У 1963 році до Товариства Мартіна Бубера прийде гідний співчуття лист з Нью-Йорка від колишнього в’язня «Емалії». Оскар нам на фабриці обіцяв порятунок, було сказано в тому листі. А за це люди своєю працею його збагатили. Але дехто потім опинився поза тим списком. Той чоловік власну відсутність у списку вважав особистою зрадою і з люттю людини, яка мусила пройти через пекло за чужу брехню, винуватив Оскара в усьому, що сталося потім: Ґрьосс-Розен, страшна скеля у Маутгаузені, звідки скидали в’язнів, і, нарешті, марш смерті, яким закінчилася війна.
Хоч як дивно, але лист, що аж палає від гніву, найвиразніше показує, що життя того, хто потрапив до списку, було стерпне, а життя поза ним узагалі не піддавалося жодному опису. Але, напевне, несправедливо звинувачувати Оскара у Ґольдберґових фокусах з іменами. Табірна влада в угарі останніх днів була здатна підписати який завгодно список від Ґольдберґа, якщо він не надто перевищував ту кількість у тисячу сто людей, яких обіцяли Оскарові. Оскар у той час не міг контролювати Ґольдберґа. Він цілими днями говорив із бюрократами, цілими вечорами задобрював їх.
Наприклад, дозвіл на перевезення своїх машин «Hilo» і металевих пресів він мав отримати у старих друзів із контори генерала Шиндлера: дехто з них гальмував документи, знаходив дрібні проблеми, які могли завадити ідеї Шиндлера врятувати своїх тисячу сто людей.
Один із цих людей з Інспекції порушив таку проблему: зброярські машини Оскару було надано для роботи на закупівельний відділ інспекції в Берліні, і дозвіл на них дав їхній ліцензувальний відділ, спеціально для роботи в Польщі. А жодну з цих установ не повідомлено про переїзд до Моравії. Необхідно це зробити. А дозволу можна чекати за місяць. Стільки часу Оскар не мав. До кінця жовтня Плашув спорожніє, усіх перевезуть до Ґрьосс-Розену чи Аушвіцу. Кінець кінцем усе, як завжди, вирішили подарунки.
Крім цих турбот, Оскара хвилювали есесівські слідчі, які заарештували Амона. Він майже очікував, що його заарештують чи — ще гірше — по-серйозному допитуватимуть щодо зв’язків із колишнім комендантом. Він був достатньо мудрим, щоб передбачити такий варіант розвитку подій, адже одним із пояснень, звідки взялися вісімдесят тисяч райхсмарок, що їх знайшли слідчі, в Амона було: «Мені їх дав Оскар Шиндлер, щоб я м’якше ставився до євреїв». Так що Оскар водночас тримав контакт із товаришами з Поморської, які могли йому повідомляти, в який бік іде розслідування справи Ґьота.
Нарешті, оскільки табір у Брюннліці буде повністю підпорядкований табору Ґрьосс-Розен, то він уже домовлявся з комендантом Ґрьосс-Розену штурмбанфюрером Гассебрьоком. Під керівництвом Гассебрьока в системі Ґрьосс-Розену загине сто тисяч людей, але коли Оскар душевно розмовляв із цим комендантом і їхав на зустріч із ним до Нижньої Силезії, він хвилював Оскара найменше. Тепер Шиндлер уже звик зустрічатися з блискучими вбивцями і помітив, що Гассебрьок наче й вдячний йому за розширення імперії Ґрьосс-Розену до Моравії. Адже в того було імперське мислення. Він контролював сто три дочірні табори (Брюннліц стане сто четвертим і — зі своїми понад тисячею в’язнів і складною промисловістю — стане чималим набутком). Сімдесят вісім таборів Гассебрьока розташовувалися у Польщі, шістнадцять — у Чехословаччині, десять — у Райху. Він був значно поважнішим начальником, аніж будь-коли міг стати Амон.
Витрачаючи стільки часу на задобрення, підлещування і паперові справи того тижня, коли згортали Плашув, Оскар просто фізично не міг стежити за Ґольдберґом, навіть коли б мав на це повноваження. У кожному разі, як свідчать спогади в’язнів, навіть в останню добу, коли панував хаос і все гуло, Ґольдберґ — Володар Списків — сидів посеред усього гармидеру і приймав замовлення.
Наприклад, доктор Ідек Шиндель ходив до Ґольдберґа записувати себе і двох молодших братів на Брюннліц. Ґольдберґ нічого не сказав, а Шиндель нічого не міг дізнатися до п’ятнадцятого жовтня, коли чоловіків із табору погнали до вагонів для худоби, — тоді стало зрозуміло, що ні він, ні його брати не потрапляють до табору Шиндлера. Але вони все одно стали до лав Шиндлерового люду. Далі була сцена з зображення Страшного Суду: тих, хто без відповідного знаку прокрадається до групи праведників, помічає ангел розплати. У цій ролі виступив обершарфюрер Мюллер, він підбіг до лікаря з нагайкою і вдарив його по лівій щоці, по правій, знову по лівій, знову по правій широким кінцем шкіряного ременя і весело питав: «Що ти забув у цій шерензі?»