Інґрід приїхала з Оскаром до Брюннліца працювати на новому заводі, але винаймала квартиру за межами табору і бувала там тільки в робочий час. Стосунки між ними, вочевидь, охололи, і разом з Оскаром вона вже не житиме. Але ворогом вона також не стане, і в наступні місяці Оскар учащатиме до її квартири. Пікантна Кльоновська, ця шикарна польська патріотка, залишилась у Кракові, але, знов-таки, тут теж, схоже, все обійшлося без образ. Оскар спілкуватиметься з нею, коли буватиме в Кракові, і вона знову допомагатиме йому, коли будуть неприємності з СС. Правда полягала в тому, що, хоча його зв’язки з Інґрід і Кльоновською щасливо, без жодних образ, згорталися, було б помилкою вважати, що Оскар перетворювався на зразкового сім’янина.
У день прибуття він сказав чоловікам, що вони можуть з упевненістю чекати на жінок. За його словами, ті мали прибути, затримавшись ледь довше, ніж чоловіки. Однак подорож жінок буде інакшою. Невдовзі після від’їзду з Плашува потяг підвіз їх, разом з іще сотнями плашувських жінок, до арки над брамою Аушвіцу-Біркенау. Коли двері відчинилися, вони опинилися на великому відкритому місці, що ділило табір навпіл, і досвідчені есесівці обох статей, спокійно перемовляючись, почали їх сортувати. Робили вони це з моторошною відстороненістю. Коли якась жінка занадто повільна йшла, її вдаряли кийком, але в цьому ударі не було нічого особистого. Тут просто займалися цифрами. Для есесівських команд на станції коло Біркенау то була рутинна праця. Вони вже чули будь-які благання, будь-які історії. Вони вже знали всі штучки, яких можна чекати від будь-яких в’язнів.
Під прожекторами жінки перезиралися: що це означає? Але навіть засліплені тим світлом, з уже повними черевиками грязюки, яка була просто-таки особливою стихією Біркенау, вони усвідомлювали, що есесівки показують на них і говорять лікарям у формі, котрі підійшли поцікавитися: «Schindlergruppe!» І молоді акуратні лікарі розверталися, ішли й давали їм на якийсь час спокій.
В’язнучи в грязюці, вони були допроваджені на станцію дезінсекції і мали роздягатися перед міцними молодими есесівками з кийками в руках. Мілу Пфефферберґ лякали чутки з тих, які чув на той час уже кожен в’язень Райху: з деяких душових шлангів іде не вода, а смертельний газ. Ну а тут, на її радість, пішла крижана вода.
Після миття очікувалося, що декого татуюють. Таке вони про Аушвіц також знали. Есесівці ставлять на руку татуювання, якщо хочуть тебе використовувати. А коли вони збираються згодувати тебе машині, то не завдають собі такого клопоту. Тим самим потягом прибули не тільки жінки зі списку, а й іще дві тисячі інших, не шиндлерівських, які мали проходити звичайний відбір. Ребекка Бау, яка не потрапила до списку, пройшла його й отримала номер, міцна мати Йозефа Бау теж виграла татуювання в цій абсурдній лотереї Біркенау. Ще одна дівчина з Плашува, п’ятнадцятирічна, подивилася на своє татуювання і зраділа: там були дві п’ятірки, трійка і дві сімки — ці числа за Ташлаґом, юдейським календарем, були священними. З татуюванням можна було залишити Біркенау і переїхати в котрийсь із підпорядкованих Аушвіцу таборів, де в людини був принаймні шанс вижити.
А шиндлерівським жінкам татуювання не робили, їм сказали вдягатись і повели до бараку без вікон у жіночому таборі. Там посередині стояла на цеглинах грубка з листового заліза. То й була єдина вигода. Нар не було. Schindlerfrauen мусили спати по двоє і по троє на тонких солом’яних матрацах. Глиняна долівка була сира, вода підіймалася з неї, немов приплив, і промочувала і матраци, і рвані простирадла. То був дім смерті в серці Біркенау. Вони незручно лежали там і дрімали, мерзнучи на цьому величезному болоті.
Де ж те затишне місце в Моравії, думалося їм. А тут було велике, хоч і ефемерне, місто. Кожного дня тут перебувало понад чверть мільйона поляків, циган і євреїв. А ще тисячі перебували в Аушвіці-І, першому, але меншому таборі, де мешкав Рудольф Гьосс. Ще була промислова зона, що називалася Аушвіц-ІІІ, де близько десяти тисяч людей працювали, поки могли. Шиндлерівські жінки не мали точної інформації про статистику Біркенау чи окремого князівства Аушвіцу. А проте вони бачили, що там, за березами на західному кінці цього гігантського поселення, весь час здіймався дим над чотирма крематоріями і незліченними вогнищами. Їм здавалося, що їх кинуто напризволяще і течія занесла їх сюди. Але жодних здібностей вигадувати чутки про життя в неволі чи в них вірити тим жінкам би не вистачило, щоб уявити, скільки людей тут могли отруїти газом за один день у разі злагодженої роботи системи. За даними Гьосса, то було дев’ять тисяч.