Гестапівці попросили на них подивитися, і Оскар провів їх до квартири. Він офіційно й сухо відрекомендував одне одному фрау Шиндлер і людей з Бюро V. Тоді приніс валізи й відкрив їх. Там лежала купа цивільного одягу Амона і стара форма ще від часів, коли Амон був струнким сержантом СС. Коли гестапівці обшукали валізи й не знайшли нічого, то вони заарештували Оскара.
Тепер Емілія розлютилася. Яке право вони мають забирати її чоловіка, навіть не пояснюючи причини! У Берліні цьому не зрадіють, сказала вона.
Оскар порадив їй мовчати.
— Тільки, прошу, зателефонуй моїй подрузі Кльоновській і відміни зустрічі, — сказав він.
Емілія знала, що це означає. Кльоновська знову вдасться до свого телефонного трюку, зв’яжеться з Мартіном Плате в Бреслау, людьми генерала Шиндлера і всією важкою артилерією. Один із представників Бюро V дістав наручники й застібнув на зап’ястях Оскара. Вони посадили його в машину, повезли на станцію Цвіттау, а звідти супроводили потягом до Кракова.
Складається враження, що цей арешт злякав Шиндлера більше, ніж два попередні. Тут уже не було історій закоханого полковника СС і спільного пиття горілки в камері. Потім, однак, Оскар згадував деякі деталі. Коли люди з Бюро V вели його потужними неокласичними критими галереями центрального вокзалу Кракова, до них підійшов чоловік на прізвище Гут. То був цивільний інженер із Плашува. Він завжди запобігав перед Амоном, але мав репутацію людини, яка не раз тайкома чинила добро. Може, ця зустріч була й випадковою, але, можливо, Гута спрямувала Кльоновська. Гут дуже хотів потиснути руку Оскарові, закутому в наручники. Один з гестапівців був проти.
— Ви що, справді хочете потискати руку всіляким там в’язням? — спитав він Гута. Інженер тут же виголосив промову на захист Оскара. Це ж сам гер директор Шиндлер, якого поважає весь Краків, важливий промисловець!
— Навіть уявити його в’язнем не можу! — сказав Гут.
Хоч би що ця зустріч означала, Оскара посадили в машину і повезли знайомим містом знов-таки на Поморську. Його посадили в кімнату, подібну до тієї, де він був у свій перший арешт: стілець, ліжко і раковина, але ґрати на вікнах. Почувався він там тривожно, навіть попри свої спокійні ведмежі манери. У 1942 році, коли його заарештували наступного дня після 35-річчя, чутки про катівні Поморської були страшні й розпливчасті. Тепер вони розпливчастими не були. Оскар знав, що коли в Бюро V дуже хочуть знати про Амона, то тортури будуть.
Того вечора його провідав гер Гут, приніс йому на таці обід і пляшку вина. Гут поговорив із Кльоновською. Оскар так і не міг точно сказати, чи саме Кльоновська влаштувала цю «випадкову зустріч». Хай там як, але Гут переказав йому, що Кльоновська підняла всіх його друзів.
Наступного дня його допитувала група з дванадцяти слідчих СС, одним із них був суддя-есесівець. Оскар заперечував, що давав гроші, щоб комендант, як написано в протоколі допиту Амона, «м’якше ставився до євреїв».
— Я міг йому щось позичати, — у якийсь момент визнав Оскар.
— Чому ви йому позичали? — спитали слідчі.
— У мене важлива військова промисловість, — завів своєї Оскар. — У мене колектив умілих працівників. Якщо його порушувати, то це втрата для мене, для Інспекції з озброєння, для воєнних дій. Якщо я бачив серед в’язнів Плашува умілого працівника по металу тієї категорії, що мені потрібно, то я, звичайно ж, просив його в гера коменданта. Мені такі люди були потрібні швидко, без паперової мороки. Я був зацікавлений у виробництві, цінному і для мене, і для Інспекції з озброєння. З огляду на те, що гер комендант допомагав мені в таких справах, я, мабуть, йому щось позичав.
Такий захист не був виявом великої вірності Амонові, у якого Оскар не раз гостював. Але Шиндлер не вагався. Його очі сяяли щирістю, він говорив не підвищуючи голос, розставляв акценти м’яко. Оскар небагатьма словами дав слідчим зрозуміти, що гроші давалися. На них це враження не справило. Його знову посадили під замок.
Допитували і на другий день, і на третій, і на четвертий. Ніякої шкоди Оскарові ніхто не завдавав, але слідчі були наполегливі. Нарешті, Шиндлер узагалі мусив заперечити свою дружбу з Амоном. То було нескладно: він у кожному разі глибоко зневажав цього чоловіка.
— Я ж не педик, — буркнув він офіцерам Бюро V, спираючись на те, що чув про Ґьота і його юних ординарців.
Амон сам ніколи не зрозуміє, що Оскар його зневажає і охоче допомагає у справі, яку Бюро V порушило проти нього. В Амона взагалі були якісь химерні уявлення про дружбу. Коли в нього був сентиментальний настрій, він гадав, що Гелена Гірш і Мєтек Пемпер — його люблячі слуги. Слідчі, напевне, не розповіли йому, що Оскар побував на Поморській, і мовчки вислуховували його прохання: