Ройбінський згадує, що їхні стосунки з американським комендантом у Нюрнбурзі були душевними, але чоловік не мав для них ніякого транспорту, щоб дістатися на південь до Констанца. Тож вони пішли через Чорний ліс, як могли — десь пішки, десь проїхали потягом. Біля Равенсбурґа вони пішли до місцевої в’язниці й поговорили з американським комендантом. Тут вони знов-таки погостювали кілька днів, відпочили і від’їлися на харчах армії Сполучених Штатів. Допізна розмовляли з комендантом, який мав єврейське походження, розповідали про Амона і Плашув, про Ґрьосс-Розен, Аушвіц, Брюннліц. Вони сподівалися, що він дасть їм транспорт до Констанца, можливо, фургон. Фургона він їм дати не міг, зміг дати автобус і трохи запасів на дорогу. Хоча в Оскара ще лишалися діаманти на понад тисячу райхсмарок і якась кількість валюти, але автобус вони, як видається, не купили, а отримали так. Після торгівлі й домовляння з німецькими бюрократами Оскарові важко було звикнути до такої взаємодії.
Західніше від Констанца, на шведському кордоні й у французькій зоні окупації, вони поставили свій автобус у селі Кройцлінґен. Рехен пішов там до господарчої крамниці і купив пару кусачок для дроту. Здається, купував він ті кусачки ще у в’язничній формі. Мабуть, коли касир продав йому товар, він міркував якось так: або це в’язень, і коли я йому відмовлю, то він може погукати французів, щоб вони його захистили; або це перевдягнений німецький офіцер, який тікає і потребує допомоги.
Прикордонна огорожа проходила через центр Кройцлінґена і охоронялася з німецького боку французькою вартою з «Sûreté Militaire». Утікачі підійшли до бар’єру на краю села і, перерізаючи дроти, перечекали, поки вартовий відійде на другий кінець патрульованої ділянки, а тоді проскочили до Швейцарії. На жаль, якась селянка помітила їх з-за повороту і побігла до кордону здіймати тривогу до французів і швейцарців. На тихому швейцарському сільському майдані, дзеркальному відображенні німецької частини, навколо втікачів зібралася швейцарська поліція, а Ричард із Анкою відірвалися від решти, і їх наздогнала патрульна машина. У межах півгодини всіх відправили назад на французький бік, де їх одразу обшукали, знайшли гроші й діаманти, відвезли до колишньої німецької в’язниці, де позамикали в окремих камерах.
Ройбінський розумів: тепер усіх підозрюють, що вони — колишні охоронці концентраційного табору. Тут далося взнаки, що в американців вони повід’їдались і не виглядали такими змореними, як тоді, коли виходили з Брюннліцу. Їх допитували кожного окремо про їхню подорож, про цінності, що в них знайшли. Кожен міг розповісти щось правдоподібне, але не знав, чи те саме казали всі інші. Здається, вони боялися того, чого не сталося тоді в американців: що коли французи дізнаються, хто такий Оскар і яку посаду він обіймав у Брюннліці, його, безумовно, віддадуть під суд.
Ухиляючись від відповіді заради Оскара та Емілії, вони так просиділи тиждень. Самі Шиндлери достатньо знали про юдаїзм, щоб пройти очевидний культурний іспит. Але манерами і статурою Оскар не дуже скидався на недавнього в’язня СС. На жаль, лист івритом залишився в Лінці серед американських паперів.
Едека Ройбінського, як головну особу в гурті, допитували особливо часто, і на сьомий день його ув’язнення він, прийшовши в кімнату для допиту, виявив там ще одного чоловіка в цивільному, який розмовляв польською, — той мав перевірити, чи справді Ройбінський з Кракова. З якоїсь причини — чи тому, що поляк співчував йому в ході розмови, чи тому, що почув знайому мову — у Ройбінського раптом здали нерви, він заплакав і розказав усе як було, живою польською. Тоді по одному викликали всіх решту, їм наказували розповісти їхню версію польською. Коли пізно вранці покази почали збігатись, усю групу, у тому числі Шиндлерів, зібрали в кімнаті для допитів — і обидва слідчі стали їх обіймати. Француз, розповідає Ройбінський, розплакався. Усі були в захваті від цього небувалого дива: поліцай, який веде допит, плаче. Коли той узяв себе в руки, то наказав принести обід йому, його колезі, Шиндлерам і їхнім вісьмом супутникам.
По обіді він допоміг їм перебратися до Констанца в готель на березі озера, де вони жили кілька днів коштом французького військового уряду.
Коли вони сіли вечеряти в готелі з Емілією, Ройбінським, Рехенами та іншими, власність Оскара відійшла до Совєтів, а рештки його коштовностей і валюти загубилися в хитросплетіннях визволительської бюрократії. Він був практично без гроша, але їв, як годиться, в пристойному готелі зі своєю «родиною». Усе це буде в його житті й надалі.