Штерн, притишивши голос, наважився сказати:
— І згодом виявиться, що вас обмежуватимуть у тому, кого брати на роботу…
Шиндлер усміхнувся.
— А звідки ви це знаєте — про те, що буде?
— Я читав у «Berliner Tageblatt». Євреям ще можна читати німецькі газети.
Шиндлер сміявся далі, а тоді простяг руку і ляснув Штерна по плечу.
— Що, невже правда? — спитав він.
По суті, Штерн це знав, бо Ауе отримав директиву від Держсекретаря Райху Ебергарда фон Яґвіца про те, що міністерство економіки готує політику аріїзації підприємств. Ауе дав її Штерну, щоб той оформив йому короткий виклад меморандуму. Фон Яґвіц зазначив, скоріше печально, ніж сердито, що почнеться тиск з боку інших урядових і партійних організацій, як-от RHSA (Головного управління з державної безпеки) Гайдріха, з тим, щоб аріїзувати не лише власників компаній, а й керівництво, і робочу силу. Що швидше тройгендери виявлять кваліфікованих працівників-євреїв, то краще — завжди, звичайно, маючи на увазі підтримання виробництва на прийнятному рівні.
Нарешті Шиндлер поклав документи про «Рекорд» у кишеню, встав і вивів Іцхака Штерна у головну контору. Там вони трохи постояли серед машиністок і клерків, пофілософствували, як любив робити Оскар. Саме тут він перейшов до теми про юдейське походження християнства — це чомусь, можливо, через дитячу дружбу з молодшими Канторами у Цвіттау, завжди його цікавило. Штерн говорив спокійно, роздумливо, як освічена людина. Він колись друкував статті в часописах із порівняльного релігієзнавства. Оскар, який помилково вважав себе філософом, зустрів експерта з цих питань. Учений чоловік, Штерн, якого дехто вважав педантом, оцінив розуміння Оскара як неглибоке, а розум — як від природи швидкий, але не дуже вдатний до абстракцій. Але Штерн скаржитися не збирався. Несумісна дружба міцно зав’язалася. Тож Штерн спіймав себе на тому, що провів аналогію, як колись батько Оскара, з попередніми імперіями і виклав свою точку зору на те, чому Адольф Гітлер не матиме успіху.
Ця думка вирвалася в нього раніше, ніж Штерн встиг зупинитися. Інші євреї у приміщенні закивали і втупились у свої папери. Шиндлер жодного занепокоєння не виявляв.
Наприкінці розмови Оскар усе ж сказав дещо нове. У такі часи, мовив він, напевне, важко в церквах і далі розповідати, що Отцеві Небесному не байдужа смерть хоч одного горобчика. Страшенно не хотів би бути священиком у такі часи, зауважив гер Шиндлер, коли життя не варте й пачки цигарок. Штерн погодився, але в дусі дискусії після біблійної цитати Шиндлера процитував рядок із Талмуду, в якому сказано, що той, хто рятує життя однієї людини, рятує цілий світ.
— Звичайно, звичайно, — погодився Оскар Шиндлер.
Іцхак, чи то правильно, чи хибно, але вважав, що саме тієї хвилини кинув потрібне зерно в потрібну борозну.
Розділ 3
Був ще інший краківський єврей, який розповів мені, як тої осені зустрів Шиндлера і ледь не вбив його. Цього чоловіка звали Леопольд (Польдек) Пфефферберґ. Він був ротним у Війську Польському під час останньої трагічної кампанії. Поранений в ногу в битві над Сяном, він шкандибав польською лікарнею в Перемишлі, допомагаючи іншим пораненим. Він був зовсім не лікарем, а шкільним учителем фізкультури, випускником Яґеллонського університету, тож трохи знав анатомію. Він був життєрадісний, самовпевнений двадцятисемирічний чолов’яга, міцний як дуб.
Разом із кількастами іншими полоненими польськими офіцерами з Перемишля Пфефферберґ прямував до Німеччини, коли потяг в’їхав у його рідний Краків, і полонян погнали в зал очікування першого класу, щоб вони там сиділи, доки підженуть транспорт. Дім Леопольда був у десяти кварталах від того місця. Для практичного молодого чоловіка здавалося обурливим і нечуваним, що він не може вийти на вулицю Пав’ю і сісти там на перший трамвай додому. Буколічної зовнішності охоронець із вермахту біля дверей скидався на провокацію.
У Пфефферберґа в кишені на грудях лежав документ, підписаний адміністрацією німецької лікарні, що він має свободу пересування містом, де йшлося про польовий госпіталь у виразах, які могли стосуватися поранених обох армій. Папір був мальовничо офіційний, з підписами й печатками. Тепер він вийняв документ і тицьнув під носа вартовому.
— По-німецьки читаєте? — поцікавився Пфефферберґ.