Фактично до Хануки в грудні німецька поліція за наказами Житлової комісії добереться й до Пфефферберґів, підійде під двері й накаже їм забиратися вниз, на холод, на бруківку Ґродської. Коли пані Пфефферберґ попросила дозволу піднятися додому по пальто, їй відмовили; коли пан Пфефферберґ пішов до письмового столу по фамільний золотий годинник, його вдарили в щелепу. «Я бачив у минулому жахливі речі, — казав Герман Ґьоринґ, — дрібні шофери й ґауляйтери отримали від таких дій зиск майже у півмільйона». Вплив такої легкої здобичі, як золотий годинник пана Пфефферберґа, на моральну стійкість Партії, мабуть, розчарував Ґьоринґа. Але того року в Польщі для гестапо не було характерно доповідати про вміст квартир.
Коли Шиндлер уперше прийшов до квартири Пфефферберґів на другий поверх, родина ще була зайнята буденною справою. Пані Пфефферберґ і її син говорили про зразки, рулони тканини і шпалер, коли постукав гер Шиндлер. Леопольд не збентежився. У квартирі було два входи-виходи: парадний і через кухню; вони були один навпроти одного, по різні боки сходового майданчика. Леопольд пішов назад на кухню і став у щілину стежити за відвідувачем. Він побачив великі розміри цього чоловіка, модний крій його костюма. Він повернувся до матері у вітальню. Щось відчуваю, сказав він, що це гестаповець. Якщо впустиш його з парадних дверей, я завжди можу вислизнути через кухню.
Пані Міна Пфефферберґ тремтіла. Вона відчинила парадні двері. Звичайно, вона прислухалася до звуків у коридорі. Пфефферберґ насправді вже взяв пістолета, сунув його за пояс і збирався підгадати свій вихід під заходження гера Шиндлера. Але видавалося дурним піти, не дізнавшись, чого хоче той німецький чиновник. Була ймовірність, що його доведеться застрелити, а тоді треба буде всією сім’єю тікати до Румунії.
Якби магнетизм події змусив Пфефферберґа вихопити пістолет і вистрілити — ця смерть, утеча і подальші репресії були б розцінені як нерідкісні й відповідні до історичної ситуації того місяця. За гером Шиндлером би трохи пожурились і врешті-решт за нього б помстились. І то був би, звичайно, раптовий кінець усіх можливостей Оскара. А вдома у Цвіттау люди б казали: «Він що, був чийсь чоловік?»
Його голос здивував Пфефферберґів — спокійний, тихий, підхожий для ділових розмов, а то й для того, щоб просити про послугу. За останні кілька тижнів вони звикли до тону наказового й експропріаторського. А цей чоловік говорив по-братськи. І це було страшнувато. Але й інтригувало.
Пфефферберґ вислизнув із кухні й сховався за подвійними дверми їдальні. Йому було видно тоненьку смужку німця.
— Чи ви пані Пфефферберґ? — спитав той. — Мені порадив вас гер Нуссбаум. Я щойно отримав квартиру на вулиці Страшевського і хотів би оформити її по-новому.
Міна Пфефферберґ тримала незваного гостя біля дверей. Вона говорила так незв’язно, що син пожалів її і сам з’явився у дверях із пістолетом за пазухою піджака. Він поставив питання візитеру й одразу щось прошепотів матері польською.
Тепер Оскар Шиндлер назвався. До нього придивлялися: Шиндлер помітив, що Пфефферберґ немовби захищав матір. Шиндлер продемонстрував свою повагу, розмовляючи тепер із нею через сина як перекладача.
— Моя дружина скоро приїде з Чехословаччини, — пояснив він. — Я б хотів оформити квартиру в її стилі.
Нуссбауми, пояснив він, тримали дім у чудовому стані, але полюбляли важкі меблі й темні кольори. А смаки пані Шиндлер були легшими — їй би чогось трохи французького, трохи шведського.
Пані Пфефферберґ достатньо отямилася, щоб сказати, що не знає — адже перед Різдвом багато замовлень. Леопольдові було помітно, що тут спрацював інстинктивний опір — не наживати німецької клієнтури; але, можливо, німці виявляться єдиною расою, яка цього сезону достатньо певна свого майбутнього, щоб замовляти оформлення інтер’єру. І пані Пфефферберґ потребувала доброго контракту — адже її чоловіка звільнили з роботи і він працював тепер за копійки в житловій конторі «Ґемайнде», єврейського бюро побутових послуг.
За дві хвилини чоловіки вже по-дружньому балакали. Пістолет за поясом Пфефферберґа тепер перебував у статусі озброєння на якийсь крайній випадок у віддаленому майбутньому. Не було сумніву, що пані Пфефферберґ піде до квартири Шиндлера, що на ціну клієнт не зважатиме, і, коли про все було домовлено, Шиндлер зауважив, що Леопольдові Пфефферберґу, можливо, було б добре завітати до нього й обговорити ще одну справу.
— Може, ви мені порадите, що придбати з речей місцевого виробництва, — сказав гер Шиндлер. — Ось, приміром, у вас дуже елегантна блакитна сорочка… Не знаю, де б собі пошукати щось подібне.