Незнання тут було просто трюком, але Пфефферберґові було приємно.
— У крамницях, розумієте, нічого нема, — ніби з натяком пробурмотів Оскар.
Леопольд Пфефферберґ був із тих, хто вижив завдяки підняттю ставок:
— Гере Шиндлере, такі сорочки надзвичайно дорогі, мабуть, ви розумієте. По двадцять п’ять злотих коштують.
Він помножив ціну на п’ять. У погляді гера Шиндлера одразу з’явилася весела хитринка — але не така, щоб зіпсувати крихку дружбу чи нагадати Пфефферберґові про те, що він озброєний.
— Може, мені вдасться вам дістати кілька штук, — сказав Пфефферберґ, — якщо знатиму ваш розмір. Але, боюся, мої знайомі вимагатимуть грошей наперед.
Гер Шиндлер, усе ще з таким самим хитруватим поглядом, дістав гаманець і вручив Пфефферберґові двісті райхсмарок. Сума була така шалена, що навіть за роздутою Пфефферберґом ціною на ті гроші можна було накупити сорочок для добрячого десятка магнатів. Проте Леопольд знав цю гру й навіть оком не зморгнув.
— Потрібні ваші мірки, — нагадав він.
І за тиждень Пфефферберґ приніс десяток шовкових сорочок до Шиндлерової квартири на Страшевського. Там йому зустрілася гарненька німкеня, яку Шиндлер йому відрекомендував як тройгендера краківської компанії з металевих виробів. Іншого вечора Пфефферберґ побачив Оскара в товаристві білявої, з великими очима польської красуні. Якщо фрау Шиндлер десь і була, то вона не з’явилася навіть тоді, коли пані Пфефферберґ оформила квартиру по-новому. А сам Пфефферберґ тим часом став одним із постійних Шиндлерових постачальників на тому ринку предметів розкоші — шовків, меблів, коштовностей, — який процвітав у краківському Старому місті.
Розділ 4
Наступного разу Іцхак Штерн зустрів Оскара Шиндлера ранком на початку грудня. Шиндлер уже подав заяву до Польського комерційного суду в Кракові, але знайшов вільний час навідати контору Бухгайстера і, поговоривши з Ауе, постояти коло столу Штерна в конторі, плеснути в долоні й оголосити вже п’януватим голосом:
— Завтра почнеться! На вулицях Юзефа й Ізака про все дізнаються!
Обидві ці вулиці були на Казімєжі. Вулиці з такими назвами були в кожному гетто, і сам Казімєж у давнину був краківським гетто — колись він являв собою острівець, що його відступив єврейській громаді король Казимир Великий, а нині то було близьке передмістя, розташоване у вигині Вісли.
Гер Шиндлер схилився до Штерна, і той, відчуваючи коньячний віддих, замислився: чи панові Шиндлеру справді відомо, що щось станеться на вулицях Юзефа й Ізака? Чи він просто так кидається назвами? У кожному разі, у Штерна виникло нудотне відчуття розчарування. Гер Шиндлер говорить про погром, абстрактно похваляючись цим знанням, немовби щоб поставити Штерна на місце.
Було третє грудня. Коли Оскар сказав «завтра», Штерн подумав, що він має на увазі четверте грудня, але ж п’яні і пророки завжди кажуть цим словом про те, що, можливо, — або й напевно, хай йому всячина, — станеться в ближчому майбутньому. Мало з тих, хто чув нетверезе попередження гера Шиндлера або принаймні про це попередження, сприйняли його буквально. Дехто спакував речі на день і подався з сім’єю за річку на Подґуже.
Що ж до Оскара, то він відчув, що не без ризику зміг переказати важку новину. Принаймні два з його нових приятелів йому про це повідомили. Першим був офіцер, пов’язаний з верхівкою СС, поліцейський вахтмайстер (сержант) Герман Тоффель. Другий, Дітер Реедер, був підлеглим шефа СД Чурди. Обидва ці інформатори були з тих співчутливих офіцерів, яких Оскар завжди чув за милю.
Щоправда, він так і не зміг до ладу пояснити, навіщо заговорив тоді в грудні до Штерна. Потім він скаже, що за часів німецької окупації Богемії й Моравії не раз бачив, як відбирали майно в євреїв і чехів, виганяли їх із тих територій Судетів, які було визнано німецькими, і це сильно охолодило його почуття до «нового порядку». Те, як він переказав ту новину Штернові, значно більшою мірою, ніж непідтверджена історія з Нуссбаумами, дещо говорить про його мотиви.
Мабуть, він також сподівався, як і краківські євреї, на те, що після шаленств на початку режим усталиться, заспокоїться і в людей буде можливість легше дихати. Якщо ближчими місяцями набіги СС можна буде пом’якшити, видавши наміри заздалегідь, то, може, здоровий глузд уже навесні переможе. Урешті-решт, усі — і Оскар, і євреї — казали собі, що німці — цивілізований народ.
Напад СС на Казімєж, проте, викличе в Оскара щонайглибшу огиду — не таку, щоправда, яка могла би безпосередньо вплинути на той рівень, на якому він заробляв гроші, розважався з жінками чи вечеряв із друзями, а на тому, який, коли наміри влади ставатимуть дедалі прозорішими, буде його вести, запанує над його думками, змусить іти на ризик і підноситиме його. Операцію збиралися проводити частково як рейд по коштовності й хутра. Мало відбутися виселення пожильців з будинків і квартир на заможнішій межі Кракова й Казімєжу. Але, крім таких практичних результатів, ця перша операція також мала стати драматичним знаком для наляканого населення старих єврейських кварталів. Саме тому, як Реедер повідомив Оскарові, маленький загін людей із айнзацгрупи проїде зі Страдома на Казімєж тими самими вантажівками, що й хлопці з місцевого СС і польової поліції.