Щойно десять хвилин тому вони обговорювали, чи є шахраями Ц., і питання так і залишилося відкритим. А от щодо Райхерта сумніву не було.
— Я б їм сказав, що Райхерт — шахрай! — не вгавав він.
Штерн філософськи зауважив, що бували часи, коли єдині люди, котрі робили щось путнє, були саме шахраї.
Шиндлер розреготався — на весь рот, зубатим, майже грубим сміхом.
— Красно дякую, друже! — сказав він Штернові.
Розділ 8
Різдво того року видалося не таким уже й поганим. Але була в ньому якась млосність, і сніг білим знаком питання лежав на Плантах під вікнами Шиндлера, немовби тут постало щось уважне і вічне — на дахах Вавеля над вулицею, під давніми фасадами вулиці Канонічої. Ніхто вже не вірив, що все закінчиться швидко, — ні солдати, ні поляки, ні євреї по обидва боки річки.
Своїй секретарці-польці Кльоновській Шиндлер подарував на Різдво кумедну паризьку штучку — пуделя, якого йому дістав Пфефферберґ. Інґрід він придбав коштовні прикраси і щось таке надіслав славній Емілії до Цвіттау. Дістати пуделя було непросто, повідомив йому Пфефферберґ. А от прикраси знайшлись одним махом. Адже в такі часи коштовності активно мігрують.
Здається, Оскарові вдавалося підтримувати паралельні стосунки з трьома жінками і всіляку випадкову дружбу з іншими без типових мук, які опосідають ловеласа. Ті, хто бував у його квартирі, ніколи не бачили Інґрід у поганому гуморі. Вона, здається, була великодушною і люб’язною дівчиною. Емілія, яка мала більше підстав нарікати, вважала нижчим за власну гідність улаштовувати такі сцени, на які цілком заслуговував Оскар. Якщо Кльоновська була чимось невдоволена, це ніяк не впливало на те, як вона трималася в адміністрації DEF, чи на її вірність герові директору. Ніби варто було чекати, що за такого способу життя, як в Оскара, прилюдні з’ясування стосунків між його жінками були б регулярними. Але ніхто з друзів і робітників Оскара — таких свідків, які охоче його обговорювали і при нагоді посміювалися з його тілесних гріхів, — не може пригадати жодної такої болісної конфронтації, яка так часто трапляється навіть у скромніших за Оскара донжуанів.
Припускати, що когось із цих жінок влаштовувало часткове володіння Оскаром — це принижувати їхню гідність. Справа, можливо, була в тому, що, коли ви схотіли поговорити з Оскаром про вірність, у його погляді з’являлася така щира дитяча зніченість, ніби ви збиралися тлумачити йому теорію відносності, котру можна зрозуміти, якщо годин із п’ять уважно послухати. В Оскара ніколи не було на це стільки часу, то він і не розумів.
Окрім ситуації з його матір’ю. Того різдвяного ранку заради покійної мами Оскар пішов на службу до Мар’яцького костьолу. Над головним вівтарем донедавна був дерев’яний триптих Віта Ствоша, на якому, на втіху вірянам, юрмились і бурхливо жестикулювали святі. Порожнє місце, блідий камінь там, де колись був славетний вівтар, вразило й засмутило гера Шиндлера. Триптих украдено. Його вивезли до Нюрнберґа. Що коїться у світі!
А проте справа цієї зими йшла просто чудово. Наступного року друзі з Інспекції з озброєння почали говорити з Оскаром про можливість відкрити зброярський відділ, щоб виробляти протитанкові міни. Оскара міни не так цікавили, як каструлі та сковорідки. По-перше, посуд мав просту конструкцію. Метал ріжуть, пресують, занурюють у посудини, випалюють за відповідної температури, немає необхідності калібрувати інструменти. А виробництво зброї потребує якнайбільшої точності. Вироблені міни не можна було б продавати з-під прилавка, а Оскарові подобалася така торгівля — сам процес, азарт, сумнівна репутація, швидка окупність, відсутність паперової мороки.
Але оскільки політично це був непоганий крок, він започаткував зброярський підрозділ, поставив кілька здоровенних машин «Hilo» для точного пресування і механічної обробки корпусів в одній галереї в цеху № 2. Тож поки що підрозділ перебував на стадії розвитку: кілька місяців мало піти на планування, вимірювання та виробничі випробування, перш ніж з’явиться перший снаряд. Зате великі «Hilo» дали заводові Шиндлера захист перед лицем непевного майбутнього, надаючи йому вигляду закладу, де виробляють щось необхідне.
Ще до того, як «Hilo» налаштували, Оскар почав отримувати від знайомих із Поморської інформацію, що планується влаштувати нове гетто для євреїв. Він поділився цією чуткою зі Штерном, не бажаючи зчиняти тривогу. О, казав Штерн, так, ходять такі чутки. Дехто навіть уже чекає, коли ж це станеться. Ми будемо всередині, а ворог зовні. Ми зможемо керувати власними справами. Ніхто нам не заздритиме, не закидатиме камінням на вулицях. Стіни гетто будуть чіткими. То вже буде остання, зафіксована стадія катастрофи.