— Я зачиню ворота.
— Чи варто було заради цього вставати на світанку? Я могла сама зачинити і вкинути ключ у двір.
— Так надійніше, панночко.
— Як хочете.
Вехтер випередив машину і побіг відчиняти ворота.
«Тільки б виїхати на вулицю, а там я вже врятована, — думала вона. — Не треба виказувати нетерпіння. Чого це він вовтузиться так довго?»
Марія лівою рукою помахала Вехтеру на прощання. «Оппель» поважно посунув у чорний отвір воріт і одразу повернув на вулицю. Марія натиснула ногою на педаль газу…
Літак виринув з хмари, і внизу з'явилася срібляста стрічка Дунаю. Марія сиділа біля вікна, дивилася на обриси рідної ріки, і очі світилися нестримною радістю. Міклош помітив це і міцно потис Марії руку. Рука була холодна, наче заклякла… Незабаром стихли мотори, і велетенське тіло літака граціозно попливло, м'яко торкаючись своїми колесами шорсткого бетону.
Будапешт.
Марія зачаровано спостерігала метушню на аеродромі. Після митного огляду до них підійшов молодий лейтенант прикордонних військ.
— Міклош Герендаш?
— Так.
— Марія Перлакі?
— Так.
Це перше слово на рідній землі вимовила вона тремтячим від хвилювання голосом.
— Прошу пройти зі мною.
Лейтенант провів їх у невеличке службове приміщення. Назустріч із-за стола вийшов невисокий, але кремезний чоловік.
— Старший лейтенант Янош Када, — відрекомендувався він, потиснувши прибулим руки. — 3 щасливим поверненням у Будапешт. Мені доручили вести справу Марії Перлакі, — додав він, глянувши на дівчину, яка вся тремтіла. — Заспокойтеся, ми не тільки вестимемо слідство, але й допомагатимемо вам у всьому. А тепер прошу зі мною. Деякі службові формальності…
Біля входу на них чекала легкова автомашина. Када сів коло водія, а Міклош і Марія — на задньому сидінні.
Зупинилися вони перед великим будинком на набережній Дунаю. Када провів їх на другий поверх.
Міклош хотів подзвонити додому, повідомити дружину про прибуття і спитати про дітей.
— Товаришу старший лейтенант, звідки я міг би подзвонити?
— Я проведу Перлакі до товариша підполковника, а ви можете дзвонити звідси.
Марія ввійшла до кімнати, вікна якої виходили на Дунай. З-за письмового стола підвівся високий, сутулуватий чоловік з густою сивиною. Повільним, спокійним поглядом окинув він дівчину, що наче прикипіла до підлоги біля дверей.
Када лагідно торкнувся ліктя Марії і попросив її підійти ближче до стола.
— Марія Перлакі? — запитав густий бас.
— Так. Я — Марія Перлакі, — зніяковіла дівчина. Потім похапцем відкрила портфель, який досі стискала руками, вийняла звідти коричневу папку і поклала на середину стола.
— Я все знаю, — посміхнувся Коронді. — Сідайте, будь ласка, — показав він на крісло біля курильного столика. — Президія Угорської Народної Республіки дозволила вам повернутися на батьківщину.
— Адже…
— Про всі «адже» розмовлятимемо потім. В нас у найближчі дні вам доведеться відповідати на чималу кількість питань. Але ми не поставимо жодного зайвого питання і віритимемо кожній вашій відповіді. Коли ви вже повернулися на батьківщину за власним бажанням, то розумієте, що до чого.
— Так, я склала іспит на зрілість, — нервово посміхнулася Марія.
— Ви дуже втомлені?
— Ні… я не втомлена… можна одразу й приступити до справи…
— А чи не краще спочатку відпочити?
— Ні, ні!.. Починаймо!..
— Що ви хочете починати?
— Допит…
— Та що ви?!
— Можна мені запитати вас, пане підполковник?
— Будь ласка.
— У камері я зможу читати?
— Де ви хочете читати?
— У своїй камері.
Офіцери зиркнули один на одного і зареготали.
— Ви що, хочете в монастир? Про яку камеру говорите? — мовив, нарешті, Коронді.
— Та…
— Звичайно, ви багато наслухалися про «кровожерливих» комуністів! Мушу вас розчарувати: не можу вам запропонувати ні тортур, ні підземель, ні подібних їм жахливих романтичних речей. Вам доведеться задовольнитися простою кімнатою в готелі, яка, до речі, вже чекає вас. Туди вас проведе товариш старший лейтенант.
Марія боролася з слізьми, які душили її.
— Але у нас з вами буде і сувора домовленість, — сказав Коронді. — Поки триватиме розгляд справи, прошу вас ні з ким не зустрічатися і не зв'язуватися по телефону, а також не приймати гостей і не залишати приміщення готелю без нашого відома. Зможете дотриматися цього?
— Пане підполковник, у мене немає нікого, з ким би я могла зв'язуватися. Хіба що Герендаш…