— Давно ти знаєш її?
— Дуже давно.
Титус більше нічого не питав, а я не розповідав. Ми ще раз обміркували наші конспіративні заходи, звернувши увагу на деталі. Потім Титус поїхав.
Через три тижні на домовлену адресу я одержав вітання з нагоди свого дня народження і зрозумів, що Титуса перевели у Сомбатхель. Потім прибула картка, на якій була зображена будапештська Рибальська вежа: Магда повідомляла, що одержала звістку від мене і почала діяти. Жолт нічого не писав, бо він працював разом з матір'ю.
Десь через два місяці я одержав від Титуса ще одну картку. На ній був зображений букет троянд. Це означало, що організація здала перші матеріали до «поштової скриньки», і, отже, можна вже висилати зв'язкового.
Я викликав одного з найздібніших молодих списоносців — старшого лейтенанта Іштвана Ражо. Це був високий, стрункий, сильний молодик. У 1943 році він закінчив військову школу і став лейтенантом. В Угорщину Ражо їхав охоче, бо там жила колишня його коханка — графиня Маріон Ердеді. Ражо вже кілька разів побував на тому боці і мав неабиякий досвід.
— Дорогий Іштване, доручаю тобі важливе завдання.
— Слухаю, пане полковник!
— Тобі треба виїхати в Будапешт, — сказав я. — Ось тут номер телефону. Знайдеш Вероніку Шульок. Твоє ім'я — Жолт Акош. Ти одержиш від неї кілька листів і привезеш їх сюди. Зрозумів завдання?
— Зрозумів!
— Зупинятись ніде не можна.
Ражо нахилив голову.
— Із нею тобі теж не доведеться зустрітись. Ясно?
— Ясно, але…
— Ми не можемо рискувати. Я, наприклад, уже три роки не бачив своєї жінки…
— Ясно. Не зупинятимусь!
— По дорозі назад заїдеш у Сомбатхель і відшукаєш в єпіскопському палаці патера Титуса. Через кордон перейдеш з його допомогою. Готуйся, ранком виїдеш. Документи одержиш перед від'їздом.
Настали тривожні дні. Я з нервовим нетерпінням чекав повернення Ражо. Він прибув через два тижні, дуже втомлений дорогою, і привіз від Титуса окремий пакет».
— Хвилинку, — сказав Коронді, закурюючи і набираючи номер телефону. — Товариш Бенке? Це говорить Коронді. Доброго здоров'я. Ми знайшли деякі подробиці і про нашого друга Розгоні. Так. Товаришу майор, знайдіть в архіві матеріали про Іштвана Ражо, зв'язкового списоносців. Вони зберігаються ще з 1948 року. Так. Іштван Ражо. На мою думку, турист пан Розгоні побачив світ під іменем Іштвана Ражо. В матеріалах є і фотокартка, за якою встановите його особу. Вашому гостеві, мабуть, буде дуже неприємно, що ми не поважаємо його інкогніто. Як кажете? Ні. Я не цілком певен, але є підстави. Перевірте. Прошу повідомити про наслідки. Все! До побачення! — І Коронді звернувся до Када:
— Будемо наступати. Наші підрозділи скрізь зайняли вихідні, позиції. Товаришу Када, ви занотували ім'я Рузічка?
— Так точно!
— Тоді не гаймо часу і читаймо далі.
«Цілу ніч я вивчав розвідматеріали. Потім упорядкував їх за характером відомостей. Це були воєнні, політичні та економічні донесення. Особливо цінною була звістка про підготовку реорганізації угорської армії. В той час в угорській армії ще служило чимало колишніх хортістських офіцерів, настроєних антифашистський цим фактом треба було рахуватись.
Мене цікавили передусім збройні сили і партійний апарат. Недарма я займався ґрунтовним вивченням марксизму і добре знав, що в країнах з такою політичною системою, як в Угорщині, комуністична партія відіграє керівну роль. Це мозок держави. Саме тому державні і господарські органи я вважав другорядними, залежними. Отже, нам треба насамперед паралізувати мозок.
Я поділився своїми міркуваннями з полковником Пайпом. Йому сподобалась моя концепція, але він вважав цю роботу затяжною і надто небезпечною.
— До того ж ця думка трохи романтична. Її здійснити не так легко.
— Я ніколи й не казав, що це легко. Але, наскільки я зрозумів ваші плани, ви хочете відірвати східні країни од Радянського Союзу по можливості без війни.
— Звичайно. Це найбільше з наших сподівань.
— Що ж, дорогий пане полковник, — зауважив я з посмішкою, — ми в основному з'їли вже свій хліб і не вважаємось новачками в цій професії.
Пайп голосно зареготав. Потім весело набив тютюну в люльку, вирізану з кореня, і запахкав димом.
— Ви, Райнаї, чудова людина. Чудова людина.
Я вихилив склянку бренді і, дивлячись крізь вікно на засніжені дерева, сказав:
— Знаю, ви вважаєте неможливим повалити уряд тільки внутрішніми силами. Це мрії, на яких дехто добре заробляє…
— Ви знову натякаєте на союзників? — посміхнувся Пайп, підморгуючи мені.
— Той чи інший режим або державну владу можна повалити різними шляхами. В наші дні можна і треба розробити наукову теорію такого повалення.