Коронді, оглядаючи годинник з усіх боків, ставив Марії нові питання:
— Ремінець до годинника вже не новий, правда? Коли ви одержали його, на ньому був інший ремінець?
— Так, я вже кілька разів міняла їх.
— А який був той перший?
— Дуже гарний, з світло-сірої шкіри антилопи. На такому ремінці одразу видно, якщо його носили, — він швидко обтирається. Але той був новий. Зовсім новий…
Коронді встав з-за письмового стола і замислено пройшовся по кімнаті.
— Пробачте, але я на певний час мушу взяти у вас цей годинник. Він буде потрібний нам для слідства. Коли ми закінчимо розмову, я знову покличу вас.
Як тільки Марія вийшла, Коронді дістав з сейфа якийсь зошит і почав гортати його. Знайшовши, що шукав, підполковник підняв трубку і набрав номер.
— Алло! Прошу товариша Шулька. Підполковник Коронді. Товаришу Шульок, ви можете зараз прийти до мене в дуже важливій справі? Так, негайно, справа невідкладна. Я затримаю вас лише на кілька хвилин. Дякую. Чекаю.
Він поклав трубку і подзвонив. Увійшла секретарка.
— Каті, в мене до вас два прохання.
— Яке друге?
— Перше прохання — принести каву, але як ви його відгадали?
— Це не так важко…
— А от друге прохання серйозніше… Дістаньте десь кілька речей жіночого вжитку.
— Що?!
— Жіночого вжитку! Ну, там помаду, пудреницю, намисто, брошки, сигаретницю… І ще біс його знає які жіночі витребеньки. Зрозуміли?
— Зрозуміла, товаришу підполковник. Секретарка вийшла.
Коронді прибрав усе з письмового стола, залишивши на ньому тільки годинник. Через кілька хвилин секретарка висипала поруч з ним пригорщу дрібних жіночих речей.
За чверть години до кабінету ввійшов Шульок. Це був рішучий, похмурий чоловік, високий на зріст, з крутим чолом, густими бровами і виразним смуглявим обличчям. Волосся його було ще густе, але Коронді вразило, як посивів Шульок з часу їхньої останньої зустрічі. Підполковник стояв перед письмовим столом, заступаючи собою розкладені на ньому речі.
— Товаришу Шульок, ми все ще або, точніше, знову займаємось тією давньою трагедією. Будь ласка, гляньте ось на ці речі і скажіть, чи немає, бува, між ними чогось знайомого?
Коронді відступив од стола. Погляд Шулька ковзнув по речах. Кілька секунд він оглядав їх, потім рішуче вибрав з-поміж пудрениць, перснів та інших жіночих речей золотий годинник.
— Цей годинник належав моїй дружині.
— Ви не помиляєтесь? Я повинен вас попередити, що вашу заяву ми запишемо в протокол, бо вона може бути вирішальною в одній справі, яку треба довести. Справа серйозна, мова йде про життя людини.
— Мені все зрозуміло. Звичайно, я не можу твердити, що саме цей годинник належав моїй дружині, але знаю, що він був марки «Докса».
— Чи не було на її годиннику якоїсь особливої позначки?
— На жаль, ні. За чотири дні перед трагедією я подарував його дружині на день народження. Тоді він був зовсім новий.
— За чотири дні… Отже, він був зовсім новий?
— Так.
— Це найважливіше, — сказав Када.
— На ньому був цей ремінець?
— Ні.
— А який?
— Світло-сірий з шкіри антилопи.
— Ось що найважливіше, — сухо зауважив Коронді.
— Щодо годинника, то мушу розповісти ще дещо. В день вбивства я розмовляв з дружиною по телефону — тоді я чув її голос востаннє. Вона з жалем повідомила, що розбила скло на годиннику. Я заспокоїв її і запропонував віднести його до годинникаря. Ви знаєте, коли Вероніку знайшли, годинника в неї не було. Можливо, він був у сумці, яку вбивця забрав, а може, злочинець зірвав його з руки як єдину цінну річ.
— Я більше впевнений у першому. Вбивця дуже поспішав. Двадцять третього лютого у Відні він мав досить часу засклити годинника.
Шульок замислено втупився в маленький коштовний годинник, Коронді теж задумався. Нарешті, він підійшов до схвильованого Шулька.
— Товаришу Шульок. У мене до вас є трохи дивне прохання. Чи збереглося ще у вас пальто Вероніки, яке було на ній в останній раз?
— Так, є навіть вовняна хустка.
— Будь ласка, в інтересах слідства позичте нам ці речі.
— Вони до ваших послуг.
— Коли можна взяти їх?
— Сьогодні ввечері після сьомої години.
— Рівно о восьмій вас влаштовує?
— Звичайно.
— Все, товаришу Шульок, адже я пообіцяв, що затримаю вас лише на кілька хвилин. Протокол складемо пізніше. Тоді вам доведеться побути в нас довше.
— Я готовий.
— Про нашу зустріч ми домовимося по телефону.
Коли Шульок вийшов, Коронді покликав секретарку.