Все, що я друкувала, пролило світло на численні зв'язки Райнаї і на велику кількість фактів, про які я знала лише у прикрашеному вигляді. Тепер мені стала відома правда. Сподіваюся, навіть незакінчені мемуари стануть вам у пригоді. А буде щось незрозуміле, я з радістю поясню й доповню, бо добре знаю обстановку, про яку розповідається в мемуарах. Я жила серед емігрантів протягом довгих років. Саме цим спогадам я завдячую своїм прозрінням і поверненням на батьківщину. Не знаю, що діється в нас дома, як живуть люди. В еміграції мені казали, що в Угорщині — злидні, переслідування. Тепер зрозуміла, що все це брехня. Я досить добре знаю західну угорську еміграцію. Деякі емігранти — хороші інженери, рідкісні фахівці або ті, що мають добрі зв'язки, — влаштувалися на роботу. Але переважна більшість животіє, борсається у страхітливому вирі безробіття і поневірянь на чужині. Серця цих нещасних шматує невгамовний біль, туга за батьківщиною. З цієї маси різні таємні розвідки вихоплюють для себе людей, посилають їх до шпигунських шкіл, на курси диверсантів, щоб згодом відправити в Угорщину із спеціальним завданням. Невичерпним резервом цього жахливого людського ярмарку є безнадійність, злидні, животіння, поневіряння. Людину там купують за гроші, за пляшку віскі, кока-кола або за обійми лялькоподібних красунь. Але долар, віскі і жінки обов'язково прикрашаються хортістською кокардою.
Марія замовкла. В наповненій димом кімнаті запанувала тиша.
Коронді співчутливо глянув на змучене стражданнями обличчя дівчини і спитав:
— А навіщо Райнаї писав свої спогади, з якою метою?
— Про це я забула розповісти. Він писав для сина, хотів залишити йому в спадщину.
— Жолту?
— Ні. В нього є ще один син. Я ніколи не бачила його. Ще в юнацькі роки він порвав з сім'єю, глибоко засудивши вчинки свого батька. Зараз живе в Стокгольмі, вчений, здається, хімік. Старий Райнаї відчуває, що йому вже недовго жити, і тому не боїться про все писати відверто. Він зовсім самітний. Райнаї любив Жолта, але не ідеалізував його, бо знав, чого той вартий. Про свою родину полковник докладно розповідає в мемуарах. Про долю його дружини ви знаєте. Райнаї страшенно хоче, щоб після його смерті мемуари потрапили до другого сина і той, зрозумівши всі повороти на життєвому шляху батька, простив його. Проте я не вірю, щоб бажання полковника здійснилося. Син не простить йому.
Коронді глянув на годинника. Час, відведений для розмови, минув.
— На цьому мизакінчимо. Чи зможете ви сьогодні виконати ще одне наше прохання: ми покажемо вам кілька фотографій, а ви виберете ту, на якій зображений Жолт Райнаї?
— Я впізнаю його навіть серед сотні тисяч фотографій.
— Тоді, — підвівся Коронді, — не затримуватиму вас. До побачення.
У сусідній кімнаті стояли ящики, в яких були розкладені фотографії.
— Сідайте, будь ласка, — запропонував Када Марії Перлакі. — Сьогодні ви передивитесь тільки ці фотокартки. Ми вважаємо, що на одній з них зображений Жолт Райнаї. Прошу вас уважно переглянути їх.
Якісь невиразні передчуття, занепокоєння охопили Када. Він не боявся дорученого завдання, але хвилювався, відчував навіть деяку невпевненість. За короткий час служби в органах держбезпеки Када ще не доводилося виконувати таких відповідальних завдань. Досі робота була простішою. Він мав справу з хуліганами та карними злочинцями. Тепер йому треба було за всяку ціну знайти серед в'язнів політичного злочинця Жолта Райнаї, який приховувався під чужим ім'ям.
А це вже було завдання зовсім іншого характеру. Када вирішив скласти план допиту. Необхідно створити такі умови, щоб той, кого допитують, відчув: він попав у тенета фактів і доказів, виходу немає, а тому недоцільно опиратися і плутати.