Хлопчик слухняно пішов за матір'ю і лише біля дверей обернувся і окинув незнайомого пильним поглядом.
За мить господарка дому повернулась і, розправивши сукню, сіла за стіл навпроти старшого лейтенанта.
— Слухаю вас.
— Товаришко Капчош, мені відомо, що ваш чоловік емігрував. Це справді так?
— Так.
— Коли?
— Шостого листопада п'ятдесят шостого року.
— А де він тепер? — Шолті вийняв блокнот і відкрутив ковпачок авторучки. Потім глянув на змарнілу, зажурену жінку і побачив сльози, що нестримно котилися з-під опущених повік.
— Мого чоловіка вже немає в живих, — оволодівши собою, тихо й рішуче відповіла господарка дому.
— Немає в живих?
— Так. Умер. Вірніше, покінчив самогубством.
— Коли? Де?
— Якщо бажаєте, можу повідомити точну дату: вісімнадцятого січня 1958 року в Нью-Йорку.
В кімнаті запала тиша. Погляд жінки блукав десь далеко. Шолті стало не по собі.
— Не ображайтеся, але я мушу з'ясувати ще деякі питання.
— Прощу, питайте.
Шолті витяг з кишені маленьку книжечку.
— Будь ласка, скажіть, це посвідчення належало вашому чоловікові?
Жінка взяла в руки книжечку, перегорнула кілька сторінок і,ледве помітно здригнувшись, рішуче промовила:
— Так, посвідчення мого чоловік, проте фотографія не його, хоч схожість є. Ні, ні… це хтось зовсім інший. Звідки ця фотографія на посвідченні і як воно потрапило до вас?
— Хвилиночку, ми ще повернемось до цього… Отже, ви стверджуєте, що це посвідчення вашого чоловіка і що фотографію в ньому замінено іншою?
— Так. Всі дані збігаються.
— А ви знаєте особу, яка тут сфотографована?
Жінка ще раз кинула погляд на посвідчення.
— Ніколи не бачила. Зовсім незнайоме лице.
— Даруйте, я торкаюсь ваших болючих ран… Але за яких обставин емігрував ваш чоловік, що він робив в Америці, де бував, чому заподіяв собі смерть і які у вас є відомості про нього?
Співбесідниця підвелася і неквапливо підійшла до шафи. З-під купи білизни витягла невеликий згорток паперів. Це були листи, перев'язані кольоровою шовковою стрічкою. Жінка подала їх Шолті.
— Прошу, товаришу старший лейтенант. Тут тринадцять листів від чоловіка. Вони недовгі, можете швидко їх прочитати. В них знайдете відповідь на всі ваші питання. Навряд чи я скажу більше. Лежать листи в хронологічному порядку, прошу, прочитайте…
Шолті розв'язав стрічку і почав читати. Це була сповідь нещасної, приреченої на загибель, обдуреної фальшивими Числами людини. Старшого лейтенанта надзвичайно зворушили листи. Він у думці супроводив Шандора Капчоша з провулка Корвін в австрійські табори, а потім у найбільше в світі місто.
Останній лист старший лейтенант прочитав ще раз.
«Усвідомлення помилки прийшло із запізненням. Едіт, сьогодні я вже знаю, що та буря була не очищувальним ураганом, а випаруванням смердючих клоак, які несподівано прорвались. Я обдурений і голий. Стою перед дзеркалом, і на мене вишкіряється якась потвора. Поганий був з мене батько та й друг життя. Здригаюся від думки, що такій людині, як я, дали диплом і доручили виховувати молодь.
Погано підбирали в нас Людей і неправильно. Тільки тут, на Заході, я зрозумів, що таке експлуатація людини людиною. Тільки тут усвідомив, що на одній із півкуль світу людина варта не більше за купу гною, яка потрібна для угноювання землі кількох тисяч її володарів. Брехня — найжахливіша зброя цих торговців людьми, окозамилювання — їхня наука, а отупіння і животіння поневолених, понівечених — засіб їхнього життя. Будьте ж прокляті ви, цинічні грошові лантухи, разом з вашими спритними агентами.
Нью-Йорк, 18 січня 1958 р.».
Прочитавши листа, Шолті мовчки поклав його на стіл. Тяжко було запитувати про щось нещасну жінку. Гнітючу тишу порушила сама вдова:
— Прошу, запитуйте, якщо треба.
— Дуже тяжко торкатися ваших ран…
— Я вже виплакала свої очі. Треба виховувати сина, а для цього мушу бути сильною. Але я ненавиджу тих, хто зруйнував мою сім'ю, звів мого чоловіка з правильного шляху.
— Це була остання вістка від вашого чоловіка?
— Від чоловіка так, але є ще одна про нього. Одержавши останній лист, я звернулась до Всесвітнього об'єднання угорців, просила повідомити мені про чоловіка, — жінка знову підвелась і попрямувала до шафи. Витягла звідти газету і подала її старшому лейтенантові.
Це був примірник газети «Нью-Йорк геральд трибюн».