1. Главная
  2. Книги
  3. Руданський Степан Васильевич
  4. Спiви
  5. Страница 3
Выбрать главу
І гри­зуть гетьма­на… А чи ж так то, яс­ний ца­рю, Було за Бог­да­на?.. Ти го­во­риш, що Хмельницький Сам ца­рям при­ра­див, Щоб мос­ковський воєво­да На Вкраїні ря­див; Але Пав­ло По­лу­бо­ток Не хо­ває сло­ва, Він го­во­рить: "Що там, - ка­же, - Батькова умо­ва! Спершу, ца­рю, підно­ви ти Нашу дав­ню во­лю, Щоб ми самі су­ди­ли­ся Помежи со­бою; Щоб ні стольник, ні бо­ярин, Ані воєво­да Не пи­та­ли, не су­ди­ли Нашого на­ро­да; Щоб ко­за­ки самі собі Розправу чи­ни­ли, І, де три їх, щоб два собі Третього су­ди­ли. І всі царі мос­ковськії Теє пра­во зна­ли І за нього своє сло­во Царськеє да­ва­ли. Та й ти да­вав, яс­ний ца­рю, Як ізби­рав ра­ду, Як да­вав нам у гетьма­ни Пана Ско­ро­па­ду! Чо­го ж те­пер на Вкраїні Воєводи ста­ли, Чого пра­ва ко­зацькії Й вольності про­па­ли?!" Незабаром за пос­ла­ми Й Пав­ло при­бу­ває І з Чар­ни­шем і Са­ви­чем К ца­рю підсту­пає. Підступає, дає лис­ти, Просить за Вкраїну, Але, зна­ти, й Пав­ло при­був В ли­хую го­ди­ну: Ані Пет­ро, ні бо­яри За нього не дба­ли, Його лис­ти за Вкраїну Під сук­ном ле­жа­ли. І че­кає Пав­ло місяць, Ба й дру­гий че­кає, Ба й че­кає місяць третій - Цар не зак­ли­кає. "Почекай же, - Пав­ло ка­же, - Їдна мені до­ля, Але ста­не й тобі хро­ном Козацькая во­ля". І ос­таннє своє сло­во Цареві го­то­вить; І при­хо­дить з стар­ши­ною І до нього мо­вить: "Знаю й ба­чу те­пер, ца­рю, Що ти без при­чи­ни Підійнявся на по­ги­бель Мої Ук­раїни. І всі царськії ука­зи Хочеш по­па­ли­ти, І всі вольності ко­зацькі Хочеш по­то­пи­ти. І ко­заків, як ху­до­бу, На ро­бо­ту го­ниш, І над ни­ми "Вічна пам'ять" По бо­ло­тах дзво­ниш… І гетьма­на оби­ра­ти Нам не поз­во­ляєш, І су­ди­ти судців своїх З Моск­ви по­си­лаєш! І нас су­дять без за­ко­ну, Без вся­ко­го пра­ва; Чи вже ж тобі за то, ца­рю, Буде яка сла­ва? Але не­хай мені бу­де Вільно і ка­за­ти, Що нічо­го тобі, ца­рю, З Ук­раїни жда­ти. Україна - не ди­ти­на, Вона во­лю має, А вільно­го не не­волі - Правда при­гор­тає. Тепер ка­жи мені, ца­рю, Хоч залізо тер­ти, Хоч у тюрмі хо­лоднії Із го­ло­ду мер­ти; Усе їдно мені, ца­рю, Тілько б не ви­да­ти, Як та бідна Ук­раїна Буде про­па­да­ти!.." І стис­нув Пет­ро зу­ба­ми. "Шкуру, - ка­же, - здер­ти!" Але тро­хи оду­мав­ся: "В тюр­му аж до смер­ти!" І у тюрмі Пет­ра й Пав­ла Разом з стар­ши­на­ми Обіллявся По­лу­бо­ток Дрібними сльоза­ми… Обіллявся не за се­бе, А за Ук­раїну Та за своїх то­ва­ришів, Що без долі ги­нуть. Та не дов­го ж Пав­ло пла­кав. Заслаб, по­ми­рає… Цар док­то­ра по­си­лає - Павло ви­га­няє. "Нащо, - ка­же, - жит­тя моє Назад по­вер­та­ти, Коли я не мо­жу долі Батьківщині да­ти?" Петро сам іде до нього, Щоб пе­реп­ро­си­ти, І дає йо­му лікарст­во, Просить йо­го пи­ти. Але Пав­ло По­лу­бо­ток Йому про­мов­ляє: "Дармо, ца­рю; ти не вер­неш, Що вже по­га­сає… Живо-живо Пав­ла й Пет­ра На світі не бу­де, Тоді обох нас роз­су­дять Правдивії лю­ди…"

8 июля

ПАВЛО АПОСТОЛ

Україно-Україно, Що ти за то да­ла, Що ста­ро­го Апос­то­ла Гетьманом об­ра­ла? Ук­раїно-Україно, Що ти зап­ла­ти­ла, Що до се­бе та Пет­ри­ка Ти так при­хи­ли­ла? Україно-Україно, Що то з мос­ка­ля­ми, Що пос­ланці по­вер­та­ють До те­бе з да­ра­ми? І за ни­ми Ли­зо­губ нас, Чарниш, Жу­ра­ковський? І чим же так при­хи­лив­ся До них цар мос­ковський? Не пи­тай­те, добрі лю­ди, Каже Ук­раїна: Колись бу­ла в Мос­ков­щині Тяжкая го­ди­на. Колись бу­ла в Мос­ков­щині Тяжкая го­ди­на: Петро су­див ца­ре­ви­ча, Су­див сво­го си­на. І про­сив­ся син Пет­ро­вий А Пет­риків та­то, І бу­ло там се­на­торів Багато-багато; Але жо­ден не по­ду­мав За нього обс­та­ти, Не смів жо­ден про­ти ка­ри Голосу по­да­ти. Їдна тілько Ук­раїна За нього обс­та­ла, Їдна тілько Ук­раїна Голос свій по­да­ла. І був гетьман в Пет­ро­полі, Як Пет­рик вінчав­ся, І до гетьма­на ста­ро­го Петрик обізвав­ся: "Спасибі вам, добрі лю­ди, Що ви сер­це ма­ли, Що ви в кровлі мо­го батька Рук не по­ка­ля­ли. За то те­пер і гетьма­на Я вам поз­во­ляю, За то те­пер і пра­ва вам Давні по­вер­таю! І чо­го лиш бу­де тре­ба, Просіть, добрі лю­ди, Усе для вас я учи­ню, Усе для вас бу­де!" І по­дя­ку­вав Апос­тол, Назад по­вер­тає Та й до ца­ря, до Пет­ри­ка, Послів по­си­лає, Посилає до Пет­ри­ка, Просить ми­лость ма­ти: Позволити поспільную Старшину об­ра­ти.
~ 3 ~