Выбрать главу
Зараз таки й запрягли, Припічок зорали, То такого ж, кажу, ми Того хліба мали!…
Що як то вже нам женців Прийшлося збирати, То безрукая якась Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам Та кіп наскладала, І стебла вже не було, А та іще жала.
«А що, сину? — каже дід. — Треба спогадати, А де-то ми ті скирти Будем закладати?»
То, бувало, я сиджу Та й дідові раджу: «Адже у нас комин е, На комині! — кажу. —
На комині як складем, То й не тра сушити, А на печі, як Бог дасть, Будем молотити!»
То, бувало, святий хліб Аж комин колише!… Їдна тілько нам біда, Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу Із дідунем грався, Від дідуня гиць на піч, В закутку закрався…
Та як хвостом замахнув — Жиди б його з’їли! — То в помийницю скирти Так і полетіли!
III
А ото вже дід підріс Та й і одубився; Після нього через рік І батько родився.
Та ото вже тра було Батька мені вчити; Але зато, як навчив, — То-то було жити!
Все було у нас їдно: Здатність і заможність, І хазяйство, й ремество, І смак, і набожність.
Мати любить все парне, А ми з батьком кисле, Мати парить по селу, А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день, Тілько оглядає, А ми з батьком уночі Вудку закидаєм.
То, бувало, таки так В добрую годину, Як не клюнеться кожух, То тягнем свитину.
Купувати коли що — То рука дрижала, Зато купим, то по нас Аж земля движала.
А набожні що були, То сохрани, Боже! Як до церкви серед дня І не пустять, може,
То, бувало, уночі Церкву підкопаєм, Помолитись хоч на час Таки повлізаєм.
То так собі розжились, Що й світлицю мали, Світилося, куди глянь, Лиш стовпи стояли!
А одежі що було! Боже, твоя воле! Вісім було свит бери, А все тіло голе.
Та й хазяйство таки ми Поряднеє мали, Бо сусіди навкруги В два плуги орали.
Та й воли які були! Рога не дістати, Бо то чорт його і мав Кому доставати.
А як поле ізорем, То вже чиє краще?
То не наше, а чуже, То чуже, не наше.
А раз мати таки нам Збитка ізробила: Взяла батьковий кожух Та й гречку накрила.
А худоби було шмат, Гречка лиш біліла, Та з кожуха як пішла — Чисто гречку з’їла.
А було й таке у нас, Що ми й лавки мали, Та все-таки через ню І то позбували.
Як умерла — де було Домовини взяти? Мусили вже для біди І лавки віддати.
Та ще потім по біді І обід справляли, Взяли собі понад став Людей поскликали.
Та й просимо їх удвох: «Пийте юшку, люди! Як вип’єте теє все — То там рибка буде!»
А тепер ми розійшлись — Батько шинк тримати, А я не так до шинка, Як люблю орати.
Батько п’яний все держить За шинок рукою, А я орю, як уп’юсь, Носом за корчмою.

Гуменний

Їздив дідич за границю, Назад повертає — От гуменний на границі Пана і вітає.
Поклонився, привітався. «А що там, Іване?» А гуменний йому каже: «Та все гаразд, пане.
Одно тілько…» — «А що тілько?» Дідич обізвався. «Та то, пане, що ваш ножик Складаний зламався».
«Ну! Зламався, так зламався, Що там споминати. Певне, хлопці мали гратись Та й мали зламати?»
«Таки правда, ясний пане! Хлопці ізламали, Лиш не грались, а сивого Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?» «Пані хорували, За лікарством як погнали, То і підірвали».
«То і пані хорувала? Ах, Боже мій, Боже!