Выбрать главу
Що ж? Здорова моя пані? Говори, небоже».
«Помоліться, пане, Богу! День лиш хорували, А на другий од пожару Богу й душу дали!»
«Од пожару?… Що такеє?…» «Просте, пане, діло: Як зайнявся тік у пана, То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло… Будь здоров, Іване!…» «А ще ж панна ваша вдома, Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване? Як там бідна дочка?» «А нічого, уповила Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич Чорта і чортицю, Плюнув з лиха, сів на бричку: «Рушай за границю!»

Становий

Гнався постом засідатель На чиюсь біду. Серед річки заламався На тонкім льоду. Б’ються соцькі й розсильнії, Б’ються рибаки. Водять шнури край пролому, Ості і гаки. Але йде жидок убогий, Пейсами потряс. «Гирсти-гирсти, — став питати, Що таке у вас?» «Засідатель утопився, Господи прости!… Ходи, жидку, хоть поможеш Шнура завести». «Гирсти! Нащо то шукати Людської біди? Лиш карбованець наставте — Вийде сам з води!»

Лошак

Напосілися злодії Раз на мужика І, чи з поля, чи із стайні Вкрали лошака. Мужик ходить, ломить руки, На святе дає; Коли чує — аж у стану Лошак його є. Поклонився асесорам Мужик-неборак; Асесори йому кажуть! «Пашол вон, дурак! На слово ему поверить! Экой дуралей! Приведи для показанья Восемь душ людей!» Мужик ходить, просить, поїть, Восьмеро найшов, Дав попові на молебень Та й у стан пішов. Поклонився асесорам Знову неборак. Асесори знов говорять: «Пашол вон, дурак! Экой чорт сюда приносит Этаво хахла! Суется с сваей кабылай!… Есть важней дела! Придешь после!» Через тиждень Знов мужик іде, Вибирає, поїть свідків І у стан веде. Діла знову в асесорів, Гонять мужика. Став хазяїн, стали люди — Нема лошака! Аж піднявся і говорить Іден з-межи них: «Не відіб’єш ти коня[ки] Від тих станових! А як ще нас разів кілька Сюда поведеш, То будь певний, що й корову З дому ізведеш… Подаруй їм ту коняку І не голоси… А скажи, мов, що вклепався, Ще й перепроси!» І послухав мужик ради, Іде до панів: «Вибачайте, я вклепався!» Бух панам до ніг! «Как же ты, дурак, не знаешь, Что было твое, Да к чужому привязался, Выдал за свое?…» «Вибачайте, благороддя, За вину мою! Маю жінку і із нею Років сім жию, А щоб її який злодій В стан запакував, Мусив би-м панам сказати, Що єй не впізнав!»

Добре торгувалось

Чи в Києві, чи в Полтаві, Чи в самій столиці З мазницею мужик ходить Помежи крамниці…
У крамницях, куди глянеш, Сріблом-злотом сяє, Мужикові то й байдуже: Він дьогтю питає.
У десятії крамниці Два купці сиділо… І в десяту мужик двері Відхиляє сміло.
Відхилив: «Добридень, люди!» — І й зачав питати, Чи нема у них принаймні Дьогтю де продати.
А купці переглянулись, Стихача сміються; «Здесь не деготь, — йому кажуть, — Дурні продаються!…»
«Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося І на продаж тілько два вас В склепу зосталося!…»

Гусак

Раз у баби перехідний Москаль ночував, Устав рано до походу Та й гуску украв. Доганяє його баба: «Служба! Почекай!» «А что, бабушка, мне скажешь?» «Та гуску оддай». «Ах ты, Бог мой! Это гуска?… Экой я дурак!… Вазьми, бабка, ей-ей думал, Что зто гусак!»

Почому дурні

«Де бував-пробував? Розкажи, Іване!» «Та вже де не бував, Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму, Бував і в Полтаві, Ходив раз у Москву, Бував і в Варшаві».