Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане, Богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?… Що такеє?…»
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!…»
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване?
Як там бідна дочка?»
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»
Становий
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед річки заламався
На тонкім льоду.
Б’ються соцькі й розсильнії,
Б’ються рибаки.
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс.
«Гирсти-гирсти, — став питати,
Що таке у вас?»
«Засідатель утопився,
Господи прости!…
Ходи, жидку, хоть поможеш
Шнура завести».
«Гирсти! Нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованець наставте —
Вийде сам з води!»
Лошак
Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
«Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!…
Есть важней дела!
Придешь после!» Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
«Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вклепався!»
Бух панам до ніг!
«Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?…»
«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!»
Добре торгувалось
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…
У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.
У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло.
Відхилив: «Добридень, люди!» —
І й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
А купці переглянулись,
Стихача сміються;
«Здесь не деготь, — йому кажуть, —
Дурні продаються!…»
«Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося
І на продаж тілько два вас
В склепу зосталося!…»
Гусак
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
«Служба! Почекай!»
«А что, бабушка, мне скажешь?»
«Та гуску оддай».
«Ах ты, Бог мой! Это гуска?…
Экой я дурак!…
Вазьми, бабка, ей-ей думал,
Что зто гусак!»
Почому дурні
«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».