«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»
Чи голосна церква
Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.
«Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?
Постій хіба, — каже, — сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами…»
Пішов свиснув разів кілька,
Назад повертає.
«А що, сину, голосная?» —
Хлопчину питає.
«Голосная!… — хлопець каже, —
Так і б’є луною!…»
«Ану ж, — каже, — піди свисни,
А тут я постою…»
«Оце але! — каже хлопець. —
Найшли що сказати!…
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!»
Де спійняли?
«А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли неборака
Над чужим добром…»
«Мого батька?… Де спійняли?»
Циганчук спитав.
«Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав».
«Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш…
Ні! Пусти-но батька в поле!
Чи тогді піймеш?»
Не вчорашній
Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…
Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб покепкувати…
Іде звольна та й питає:
«Со wieziesz, Іване?»
Мужик пану поклонився:
«А що ж? Дрова, пане…»
«esz, gaganie! Wieziesz siano!»
«То ж пан самі знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?»
Закусив пан тлусті губи:
«Z jakej wsi?» — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:
«Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!…»
«Kto najstarszy u was we wsi?»
«Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!…»
«Gagan jeste! Kto was bije?»
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!…»
Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
«Со z gaganem! Ruszaj prdzej!»
І вперед погнався…
Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!…
І сидить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:
«Сzy nie sycha do spzedania
Owsa tu, Іване?»
Мужик встав, кругом обнюхав…
«Ні, не чути, пане!»
І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chopie, nie wczorajszy?» —
Пан його питає.
«Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!»
Козацька міра
Зайшов козак до коршомки.
«Здоров, орендарю!
А налий-но мені, — каже, —
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас, — каже, — запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!…»
Рабин і запорожець
Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…
Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!…
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.
І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,
А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!…
Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!