Бородатий хусит
На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
В опівночі над талмудом
Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!…
А з підсіння запорожець
В вікно заглядає…
Заглядає та гадає,
Чим би поживитись;
Але в жида всюди голо,
Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий,
Борода до пупа,
Та книжок його поганих
Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець
Жида підголити
І що раз, то голосніше
Почав говорити:
«Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!»
Чує хусит бородатий,
Перестав читати…
А тут йому голосніше
Хтось почав казати:
«Хто-но тілько великую
Бороду кохає,
Той ніколи великого
Розуму не має!…»
Подивився жид на себе,
Бородою трусить:
«Гирсти? Як то? То я дурень?
Дурень старий хусит?»
І до свічки бородою!…
Спалив половину…
Але знов він чує голос
В ту ж саму годину!…
Знов борода над свічкою
Запалахкотіла
І в минуті щезла з димом
До самого тіла!…
Засміявся запорожець,
Пішов собі спати…
Але хусит сидить, бідний,
Та й став розважати:
«Правду воно говорило,
Правду пак казало,
Бо й я з своїм бородою
Розуму не мало!…
Борода такого мати,
Так його любити…
І над свічком, над тим свічком
До губа спалити!…
Ах, веймир! Що Сура скаже?
Що всі люди скажуть?…
Ото дурень старий хусит!
Ще й з руком покажуть…»
Аршин
Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.
І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
Бахнула рушниця.
Бідний Мошко як стояв,
Так і затрусився
Та із пеньку сторчака
В рів і покотився.
От ті вовка потягли,
Покинули жида…
Але якось у рові
Одійшла огида.
І зводиться стихача,
Аршин підіймає,
Оглядає здалеки
Та й сам промовляє:
«Вісім, — каже, — літ ходив
Я з тобою шити,
А все-таки я не знав,
Що ти був набитий».
Куций
Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:
«Добродзею, добродзею!» —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Ім’я яке дати.
А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Ізламав його та й каже:
«Куцим будеш звати!…»
Циган з хроном
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!
До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.
От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.
А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:
«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!…
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!…»
А не халасуй!
«Ото, тату, маєм воду, —
Каже циганчук, —
А якби нам іще сиру
Та муки до рук —
Наварили б вареників,
Сіли край стола…»
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла…
«А якби нам іще масла,
Отоді балуй!»
Тут старий його фандою:
«А не халасуй!»