Выбрать главу

Бородатий хусит

На підсінні в малій хаті Сидить старий хусит, В опівночі над талмудом Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався, Читає, читає!… А з підсіння запорожець В вікно заглядає…
Заглядає та гадає, Чим би поживитись; Але в жида всюди голо, Куди подивитись.
Тілько сам він бородатий, Борода до пупа, Та книжок його поганих Кругом ціла купа…
Замишляє запорожець Жида підголити І що раз, то голосніше Почав говорити:
«Хто-но тілько великую Бороду кохає, Той ніколи великого Розуму не має!»
Чує хусит бородатий, Перестав читати… А тут йому голосніше Хтось почав казати:
«Хто-но тілько великую Бороду кохає, Той ніколи великого Розуму не має!…»
Подивився жид на себе, Бородою трусить: «Гирсти? Як то? То я дурень? Дурень старий хусит?»
І до свічки бородою!… Спалив половину… Але знов він чує голос В ту ж саму годину!…
Знов борода над свічкою Запалахкотіла І в минуті щезла з димом До самого тіла!…
Засміявся запорожець, Пішов собі спати… Але хусит сидить, бідний, Та й став розважати:
«Правду воно говорило, Правду пак казало, Бо й я з своїм бородою Розуму не мало!…
Борода такого мати, Так його любити… І над свічком, над тим свічком До губа спалити!…
Ах, веймир! Що Сура скаже? Що всі люди скажуть?… Ото дурень старий хусит! Ще й з руком покажуть…»

Аршин

Іде Мошко через ліс, Аж вовк вибігає; Мошко скочив на пеньок, Аршин підіймає.
І аршином навісний До вовка цілиться — Аж тут — трах! — із-за корчів Бахнула рушниця.
Бідний Мошко як стояв, Так і затрусився Та із пеньку сторчака В рів і покотився.
От ті вовка потягли, Покинули жида… Але якось у рові Одійшла огида.
І зводиться стихача, Аршин підіймає, Оглядає здалеки Та й сам промовляє:
«Вісім, — каже, — літ ходив Я з тобою шити, А все-таки я не знав, Що ти був набитий».

Куций

Ходить піп коло крамниці Та й чогось питає. Аж до нього такий хитрий Жидок підбігає:
«Добродзею, добродзею!» — Просить почекати Та й новому ножикові Ім’я яке дати.
А той, довго не гадавши, Казав ножик дати, Ізламав його та й каже: «Куцим будеш звати!…»

Циган з хроном

З копійкою циганчук По ярмарку ходить І купив би, може, що, Та все не знаходить.
Усе таке дороге, А в нього копійка, По копійці тільки хрін Продає жидівка.
Мнявся бідний циганчук, Далі, що робити? Без гостинця ж не іти, Треба щось купити!
До жидівки і побіг, Купив того хрону, За пазуху положив Та й пішов додому.
От удома циганчук Свіжий хрін смакує, В носі крутить та вертить, Сльози не вгамує.
А все-таки неборак Хрону не кидає, Іскривився, плаче, їсть Та все примовляє:
«Плачте, очі навісні, Щоб повилізали!… Таже ж бачили самі, Що ви купували!…»

А не халасуй!

«Ото, тату, маєм воду, — Каже циганчук, — А якби нам іще сиру Та муки до рук — Наварили б вареників, Сіли край стола…» Тут старому вже по горлі Слинка потекла… «А якби нам іще масла, Отоді балуй!» Тут старий його фандою: «А не халасуй!»