— Хороша він людина! — сказав Пантюшка.
— Хороша, — погодився Альошка.
Пантюшка спитав:
— Поспимо, Альошко?
— Поспимо, Паню.
Але довго ще лежав Альошка без сну…
Перед світанком повернулися фронтовики і Ващенко. Мовчки поставили гвинтівки в піраміду, мовчки розійшлися по тапчанах.
Непомітно поріділа ніч. Немов народжуючись із мороку, окреслилися предмети. Минуло ще трохи часу, і повітря за посвітлілими вікнами набрало легкого золотавого відтінку.
Настав ранок четвертого квітня — дня вирішального бою за Херсон.
З першими променями сонця за містом пролунала канонада…
ЧЕТВЕРТЕ КВІТНЯ
Чи були тому виною шпигунські донесення, чи німці самі розгадали нескладний маневр повстанців — невідомо. Як би там не було, наступ вони почали саме в центрі. Дружина вадонівських робітників не змогла стримати їх натиску. В останню мить Рада п'яти перекинула чорноморців на попереднє місце, але вони прийшли занадто пізно. Фронт був прорваний, і німці почали швидко розширювати пролом.
Якщо й раніше захисники міста значно поступалися ворогові в чисельності і озброєнні, то у них принаймні була міцна оборона. Тепер вони втратили і цю перевагу.
Ще точилися бої біля вокзалу, ще лилася кров за кожну хатину на міській околиці, ще загороджувач «Ксенія», розжарюючи стволи своїх двох невеликих гармат, посилав снаряд за снарядом по наступаючих німцях, але доля Херсона вже була вирішена…
Десь о дев'ятій годині ранку німці зайняли вокзал і вдерлися в місто.
По всіх вулицях, що тяглися до Дніпра, рушили їх сірозелені цепи…
Альошка розгубив усіх — і Пантюшку, і Силіна. В метушні, вискочивши із штабу разом з караульною командою, він якимсь чином опинився на Говардівській вулиці, біля старих цегляних лабазів.
Тут споруджували барикаду. Фронтовики і робітники ламали лабазні ворота, валили стовпи, викочували із складів бочки. По бруку текла запашна юшка огіркового розсолу. З дворів, які були розташовані поблизу, потягли кілька возів і, перекинувши набік, перегородили вулицю. Звідкись взялися матраци, сінники, великий дубовий буфет, чорний. від часу… Все це звалювалося в одну купу.
Коли барикада була готова, з боку вокзалу прийшла група матросів, чоловік шість. Двох вели під руки: вони були поранені. Матроси повідомили:
— Йдуть, зараз будуть тут!..
Поранених відвели в порт, а два моряки лишилися на барикаді.
— У кого є патрони? — спитали вони.
В Альошки в патронташі було кілька заряджених обойм. Їх зразу ж розібрали. Останню обойму Альошка загнав у патронник і видерся на купу бочок, складених на самій середині укріплення.
Шумні, гучноголосі моряки відразу ж стали головними людьми на барикаді, особливо один з них — високий паруб'яга з волосатими руками і квадратним підборіддям.
— Залягай! — командував він. — Стріляти не поспішайте, нехай ближче підійдуть…
Альошці він гукнув:
— Куди ти, дурна голово, заліз? Зіб'ють тебе, зараз же злазь!..
Він сам розставив захисників барикади, в душу розматюкав якогось бородатого фронтовика, що влаштувався під возом, потім звелів розібрати дошки на тротуарі, зробити прохід на випадок контратаки.
Йому з готовністю підкорялись.
З'явилися німці. Вони густим цепом ішли вздовж вулиці. Поли їх сірозелених шинелей були підіткнуті за пояс. Сталеві глибокі шоломи були насунуті мало не до плечей. Білим блиском відсвічували ножові багнети.
За першим цепом показався другий, за ним ще один…
Помітивши барикаду, німці сповільнили ходу, зупинилися. Вискочив офіцер і щось скомандував, трясучи палашем. Солдати рушили знову. Звідкись зачастив кулемет, і кулі заторохтіли по дерев'яній фортеці.
Матрос гукнув:
— Почастуємо німця наостанку, братки! Слухай команду. Вогонь!..
Бій був короткий. Відхлинувши після першого залпу, німці не відновили атаки. Безперервно поливаючи барикади з кулеметів, вони викотили на пряму наводку польову гармату.
— Тепер кінець! — безнадійно промовив матрос. — Треба відходити…
Першим же гарматним пострілом його було вбито.
Альошка бачив, як другий матрос трусив його за плечі, кликав на ім'я, нахиляючись до самого обличчя, як чорними від бруду і пороху пальцями піднімав його повіки і заглядав у вічі…
Разом з іншими захисниками барикади Альошка добіг до рогу. Тут він затримався. Хлопець не міг піти, не побачивши всього до кінця.
Стоячи над убитим товаришем, матрос палив з нагана. Розстрілявши патрони, він кинув револьвер на землю, повернувся і побрів вулицею. Він ішов важко, повільно, немов забувши про небезпеку, а за його спиною німецька гармата руйнувала останню херсонську барикаду — злітали уламки дощок, високо перевертаючись у повітрі, підскочило колесо від воза, каламутним фонтаном ударив у стіну найближчого будинку струмінь розсолу з розбитої бочки. Дим затягнув вулицю…