О. Лукін, Д. Поляновський
СПІВРОБІТНИК ЧК
«ТИХА» ОДЕСА
Малюнки В. П. ГЛУЗДОВА
Обкладинка Р. З. МАСАУТОВА
СПІВРОБІТНИК ЧК
Переклад в російської П. Д. Резнікова В. С. Очосальського
Частина І
ПОВСТАННЯ ФРОНТОВИКІВ
есна в Херсоні настає рано. Вже на початку березня підсихає земля, а наприкінці місяця з'являється перша зелень. У цей час небо над містом стає вищим і синішим, а сонце добре припікає.
Але пам'ятної весни 1918 року березень видався навдивовижу сірим і непогожим. Вітер з Дніпра пронизливо задував, кошлатив над будинками дощові хмари, носив по вулицях обривки плакатів, зачовгані листки прокламацій, торішнє листя. Ніхто цього сміття не прибирав, і воно збиралося під парканами, біля рекламних тумб, у підворіттях, плуталось під ногами.
То були грізні часи. Шляхи України топтали важкі, ковані німецькі й австрійські чоботи, пахло бензиновим перегаром військових машин…
У Херсоні тільки й розмов було, що про німців. Їх ждали з дня на день. Газети виходили з тривожними заголовками: «Що чути в Одесі».
В Одесі були німці. Були вони і в Миколаєві. Газети повідомляли про розстріли на Пересипу, про повішених на електричних стовпах, про заводи, повернуті колишнім власникам. Усе це в одних херсонців викликало радість, в інших вселяло страх, а в більшості примушувало стискатися кулаки…
І раптом, як грім з неба, рознеслася звістка, що есеро-меншовицька міська дума відправила в Миколаїв делегацію просити австро-німецьке командування негайно прислати в Херсон війська для «наведення порядку».
Спілка колишніх фронтовиків (а їх у Херсоні налічувалося понад дві тисячі), очолювана більшовиками, оголосила, що відтепер не визнає влади міської думи і не допустить, щоб пролетарський Херсон став німецьким. Роззброївши бойові дружини міської думи — обивателів, гімназистів і загони міліції, — фронтовики взялися укріплювати на міській околиці залишки старовинної фортеці, які в Херсоні називали Валами. Сюди почали сходитися озброєні робітничі загони.
Місто спішно готувалося до оборони.
Удень 19 березня в Херсон вступили німці, супроводжувані гайдамаками гетьмана Скоропадського. Оточені натовпом збуджених, відверто тріумфуючих обивателів, вони на довгих грузовиках з щілястими капотами, які нагадували вищирені звірячі морди, проїхали в міську думу і відразу ж послали парламентерів на Вали, вимагаючи, щоб фронтовики склали зброю…
АЛЬОШКА МИХАЛЬОВ
У вікнах будинку Спілки фронтовиків тільки на верхньому поверсі уціліли шибки. На нижньому вікна були забиті дошками. В нічному тумані біля входу маячили вартові.
В низьких кімнатах Спілки вздовж стін стояли дощані нари, над жерстяними буржуйками зміїлися чорні димохідні труби. Тут пахло невибагливим солдатським варивом. Чаділи розвішані по стінах гасові лампи. В коридорах, кімнатах, на сходах юрмилися фронтовики в сірих, обпалених біля похідних вогнищ шинелях і пом'ятих папахах, — що давно вже втратили свою початкову форму.
На другому поверсі, в одній з кімнат, містилася Рада Спілки фронтовиків. У широкому квадратному залі біля цієї кімнати було особливо людно. Чекаючи розпоряджень, фронтовики скупчилися біля дверей, палили цигарки, гомоніли між собою.
Рябий солдат з короткою кавалерійською гвинтівкою на ремені говорив, посмоктуючи козячу ніжку:
— … Я, наприклад, три роки в окопах відсидів і скажу тобі так: німець до кінця війни не мріяв по Росії ходити. Думав тільки, як шкуру зберегти. А тут — на тобі: прийшов і за горло бере. Справедливо це? Га? Справедливо?
— Справедливості захотів? — насмішкувато промовив бородатий, в насунутій по самі очі папасі фронтовик. — У німця одна справедливість — відломити якнайжирніший шматок. Люди з сіл приходять, кажуть, начисто німець хліб вигріб. Худобу забирає до останньої телички. Справедливість! Шукай вітра в полі!..
Бистроокий, низенький фронтовик, що сидів навпочіпки біля стіни, заговорив, підводячись:
— Мужики тепер чухаються! Раніше носом крутили: нам що! Земля нині, хвалити бога, є. То, мовляв, київській раді треба, щоб німці більшовиків прикінчили, а наша хата з краю, хай вони хоч голови один одному повідгризають… А зараз, як колишні пани до їх земель об'явилися, інше говорять…
— Факт! — зітхнув бородатий. — Продали Україну буржуї, їм революція он де сидить. Народу бояться. Бачив, німець заяву прислав, щоб зброю складали? Інакше — розстріл.
Навколо загомоніли:
— Добрий, видно!
— Аякже, зараз і понесем. Рано-ранесенько він усю зброю від нас одержить, буде задоволений!
— Це точно!.. Скаржитися не піде!..
Бистроокий фронтовик погладив долонею темне ложе гвинтівки.
— Ні-і, брат, мені ще ливі у неї будуть справи!..
Стоячи біля дверей за спинами фронтовиків, до цих розмов прислухався хлопець років шістнадцяти-сімнадцяти у старій гімназичній шинелі, з якої вже добре-таки виріс. По-юнацькому довгов'язий і незграбний, він щоразу підводився навшпиньки і дивився в обличчя кожному, хто говорив, сірими здивованими очима. Над припухлим хлоп'ячим ротом його і на щоках біля вух темнів пушок.: Світле волосся, кучерявлячись, вибивалося з-під форменого кашкета і жорстким чубом нависало на лоба. Видно було, що кожне слово фронтовиків, людей бувалих, сповнене для хлопця особливого значення…
З кімнати вийшов один з членів Ради, Силін, високий на зріст і дуже широкий в плечах чоловік. На його круглій остриженій голові волосся стояло йоржиком. Під розгорнутою шинелею на поясі висів наган.
Йому відразу ж підсунули табурет. Силін виліз на нього. Коли запанувала тиша, він заговорив рівним неголосним басом, змахуючи затиснутим у кулак аркушиком паперу:
— Згідно із загальною постановою, а також із рішенням Ради Спілки фронтовиків уранці вибиватимемо німців з нашого пролетарського Херсона!
Фронтовики збуджено загомоніли, присунулися ближче. Силін підняв руку.
— Тихо! Мітинги відміняються! Все! Поговорили! Договорилися до німця!
— Правильно! — пролунали голоси.
— Кінчати треба з балаканиною!
— Пора робити діло!..
— Так, — говорив Силін. — Зв'язок з робітничим класом у нас є. Наша справа почати — робітники підтримають. Оголошується надзвичайний стан. В разі якоїсь недисципліни, розглядатимемо як зраду революції і пролетарського класу і за законом воєнного часу — наліво, без розмов! Зрозуміло?
— Ще б пак не зрозуміти! — Правильно!
— Тепер слухайте команду. Ротам Іваненка і Мареніна йти до міської думи зараз же і зайняти позицію. Так… Роті Слинькова — до вокзалу. Решта підуть оточувати місто берегом. Командирам вказівки дані… Загальна картина буде така. Почнуть Маренін і Іваненко біля думи. До того щоб жодного пострілу не було. А як вони почнуть, тоді всім діяти відповідно до бойової обстановки, що складеться. Ясно?.. Яким загонам є завдання — виконуйте! Решта розходьтеся по своїх місцях і чекайте наказів. Усе!..
Почулися слова команди:
— Шикуйся!..
— Загін Павлова, до мене!
Силін зіскочив з табурета, пошукав когось очима крикнув:
— Альошко!
Хлопчик у гімназичній шинелі підбіг до нього.
— Я тут!
— Ось тобі записка, віднесеш Виговському на Забалку, в районний штаб, знаєш?
— Ще б пак!
— Принесеш відповідь. Пробирайся обережно, на німців не наскоч.
Альошка побіг до виходу.
Альошка Михальов, довгов'язий хлопець в гімназичній шинелі, став зв'язковим Силіна зовсім недавно, лише кілька годин тому.