Рекомендовано до друку вченою радою Міжнародного гуманітарного університету (протокол № 3 від 05 листопада 2010 року)
Рецензенти:
Стрельцов Є. Л., доктор юридичних наук, доктор теології, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, проректор з навчальної роботи Одеського національного університету ім. І. Мечникова, завідувач кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики, член-кореспондент Національної академії правових наук України Меркулова В. О., доктор юридичних наук, професор, полковник міліції, перший проректор Одеського державного університету внутрішніх справ, Заслужений юрист України
Фріс П. Л., доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЗКВ — Закон України про кримінальну відповідальність
ЗЧ КК — Загальна частина Кримінального кодексу
КК — Кримінальний кодекс України
КПК — Кримінально-процесуальний кодекс
КПР — Кримінальне право
КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС — Міністерство внутрішніх справ України
ОЧ КК — Особлива частина Кримінального кодексу
П. — пункт
ПВСУ — Пленум Верховного Суду України
Ст. — стаття
ЦК — Цивільний кодекс України
Ч. — частина
Вступ
У системі норм законодавства України про кримінальну відповідальність інститут співучасті посідає важливе місце. Для злочинів, що вчинені у співучасті, є обов’язковими всі ознаки, зазначені у ст. 11 КК України, тобто ознаки суспільної небезпечності, протиправності, винності, а також всі ознаки, передбачені конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу (далі — ОЧ КК) для складу злочину. Однак співучасть у злочині припускає й наявність ознак, які є нехарактерними для злочинів, що вчинені окремими особами.
У теоретичному плані питання співучасті виявляються одними з найскладніших у межах загального вчення про злочин. Однак, зростання злочинності в період швидкої «капіталізації» всіх суспільних відносин, активний прояв її організованих форм змушують українських учених активізувати роботу у напрямі дослідження проблем співучасті у злочині. Так, у різні роки питання співучасті досліджувалися такими радянськими та вітчизняними вченими як В. О. Алексєєв, Д. П. Альошин, П. П. Андрушко, В. П. Бахін, І. М. Борисов, М. П. Берестовий, Ф. Г. Бурчак, М. К. Гнєтнєв, О. Ф. Долженков, Р. Р. Галіакбаров, Н. О. Гуторова, В. П. Ємельянов, А. Ф. Зелинський, М. С. Карпов, Г. А. Крігер, С. А. Кузьмін, І. П. Малахов, М. І. Мельник, Ю. В. Москвін, В. О. Навроцький, Р. С. Орловський, А. В. Савченко, І. В. Сервецький, В. Д. Сущенко, А. І. Писецький, В. С. Прохоров, П. Ф. Тельнов, М. І. Хавронюк, В. П. Шеломенцев та ін.
Незважаючи на позитивність численних наукових досліджень цього кримінально-правового інституту, окремі аспекти вчення про співучасть дотепер не одержали остаточного наукового осмислення й вирішення. Так, не досягнуто згоди щодо змісту ознак, що характеризують конкретні групові об’єднання злочинців; вимагають додаткового дослідження питання, що стосуються підстави і меж відповідальності співучасників; немає єдиної думки серед фахівців щодо розуміння спільності як об’єктивної ознаки співучасті у злочині, виникає розбіжність поглядів із приводу суб’єктивних ознак цього поняття.
Вважається майже аксіомою положення про те, що вчинення злочину у складі співвиконавців, а тим більше організованою групою, є обставиною, що суттєво (інколи у кілька разів) посилює відповідальність. Із цієї точки зору слід погодитися з А. Ф. Зелінським, який зазначав, що нелогічно і несправедливо підвищену соціальну небезпеку злочинної групи автоматично переносити на особу окремого учасника. Вина і відповідальність кожного є індивідуальними і мають визначатися з урахуванням ролі у злочинній діяльності стійкого злочинного об’єднання і місця в ієрархічній структурі[1]. Не завжди справедливо, наприклад, квартирну крадіжку, вчинену двома особами, карати суворіше, ніж таку саму, на ту ж суму заподіяної шкоди крадіжку, яку вчинив один злодій-професіонал. Членство у злочинній групі та й участь в окремих епізодах її діяльності нерідко бувають вимушеними.
Групова злочинна діяльність виявляється не тільки в підготовці і вчиненні конкретних злочинів, але й у системі діянь іншого роду.
У складі групи з’являються учасники, які особистої участі у підготовці і вчиненні злочину не беруть. Виконуючи організаційні функції, ці особи забезпечують створення й функціонування групи, її ресурсне забезпечення, а також легалізацію і збільшення злочинних доходів. Завдяки їхній діяльності ступінь і характер зорганізованості злочинної групи зростають, що підвищує її суспільну небезпеку.
1
Зелинский А.Ф. Криминальная психология / Зелинский А.Ф. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 203.