Як зазначають І. Г. Галімов і Ф. Р Сундуров, традиційне розуміння співучасті не може пояснити підставу кримінальної відповідальності таких осіб[2].
Все вищезгадане дозволяє дійти висновку, що проблема співучасті у злочині являє собою не тільки науковий інтерес, але й має велике значення для правозастосовних органів, тому що безпосередньо пов’язана з правильною кваліфікацією злочинів, вчинених спільними зусиллями декількох осіб, індивідуалізацією відповідальності і призначенням справедливого покарання винним.
Запропонований навчальний посібник розрахований на поглиблення знань студентів із курсу кримінального права України, у межах якого розглядається тема — «Співучасть у злочині». Це стане запорукою того, що знання щодо сутності співучасті у злочині, її форм, підстави і меж кримінальної відповідальності співучасників злочину допоможуть майбутнім юристам професійно протидіяти груповій злочинності засобами кримінального права.
Розділ 1. Загальні положення інституту співучасті у злочині
1.1. Поняття співучасті у злочині
Характерною рисою діяльності людини є колективізм. Виконання будь-яких завдань завжди стає більш реальним за участі декількох індивідів. Слід також зазначити, що певні види робіт можуть здійснюватися тільки спільними зусиллями великої кількості учасників (наприклад, будівництво великої технічної споруди). Сказане цілком стосується і злочинної діяльності, що може здійснюватися групами з декількох осіб. Групова злочинна діяльність являє собою підвищену суспільну небезпеку не тільки тому, що вчинення злочину у групі значно полегшено, але й тому, що явище групової злочинності викликає обґрунтовану тривогу громадян, спотворює соціальне обличчя суспільства, деформує у більшості випадків уявлення людей про соціальну справедливість і законність[3]. Однак не кожний груповий злочин є проявом співучасті. Саме тому виникає потреба у з’ясуванні питань необхідності визначення поняття співучасті у злочині і групового злочину.
Питання про поняття групи в кримінальному праві є не менш складним, ніж в інших галузях знань. Саме складністю проблеми і пояснюються розбіжності, що існують в теорії й на практиці.
У сучасному кримінальному праві переважають два погляди на зміст цього поняття. Так, М. С. Гагарін і П. Ф. Тельнов вважають за можливе включати до складу злочинної групи як виконавців, так і організаторів, підбурювачів, пособників, а П. І. Гришаєв, Г. О. Кригер, М. Д. Шаргородський, Р. Р. Галіакбаров, О. Ф. Ананьїн відстоюють точку зору, відповідно до якої членами злочинної групи можуть бути тільки суб’єкти, які спільно і безпосередньо виконують діяння, тобто співвиконавці.
На думку М. І. Ковальова, злочини, в яких беруть участь декілька осіб, необхідно поділити на дві групи: перша — злочин може бути вчинений у співвиконавстві, коли всі його учасники є особами, які безпосередньо виконують об’єктивну сторону злочину; друга — злочин може бути вчинений у співучасті, коли поділ ролей співучасників виходить за межі складу злочину, точніше, його об’єктивної сторони. Посилаючись на досвід німецького законодавства, саме останнє М. І. Ковальов вважає справжньою співучастю у злочині[4].
Групові злочини можливі й при одному належному суб’єкті кримінальної відповідальності. Залежно від конструкції складу в окремих випадках потрібно, щоб група мала всі ознаки співучасті, а в інших можливий «груповий» спосіб вчинення посягання, що матиме місце і при одному суб’єкті злочину. Причому останній варіант до співучасті не має ніякого відношення, оскільки він є самостійним правовим явищем, а саме: характеризує об’єктивну сторону посягання, особливості виконання злочину належним суб’єктом із залученням фізичних зусиль малолітніх і неосудних[5].
Окремі автори, які досліджували цю проблему, вважають, що відсутність співучасті у злочині автоматично означає і відсутність групового злочину[6].
Стаття 28 КК України передбачає чотири види злочинних угруповань: 1) група без попередньої змови; 2) група за попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація.
2
Галимов И. Г Организованная преступность: тенденции, проблемы, решения / И. Г Галимов, Ф. Р. Сундуров. — Казань: ООО «Образцовая типография», 1998. — С. 104–105.
3
Иванов Н. Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве. Онтологический аспект / Н. Г Иванов; под ред. О. Ф. Шишова — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. — С. 3.
4
М. И. Ковалев. — Соучастие в преступлении: монография / М. И. Ковалев. — Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1999. — С. 18–19.
5
Галиакбаров Р Р Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия / Р. Р Галиакбаров. — Хабаровск: Изд-во Хабар. ВШ МВД СССР, 1987. — С. 59.
6
Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: уч. пособ. / П. Ф. Тельнов. — М.: РИО ВЮЗИ, 1978. — С. 23; А.В. Ушаков Групповое преступление и смежные с ним формы преступной деятельности / А. В. Ушаков. — Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1978. — С. 57–58.