Выбрать главу

У багатьох статтях Особливої частини КК встановлено підвищену відповідальність за злочини, вчинені групою осіб, групою осіб за попередньою змовою та організованою групою. Разом із тим, у жодній статті КК не передбачено вчинення діяння так званою злочинною групою, хоча терміни «злочинна група», «груповий злочин» і «групова злочинність» широко використовуються у кримінологічній та кримінально-правовій літературі.

О. В. Головкін у своєму дисертаційному дослідженні розглянув два підходи в науці кримінального права до співвідношення понять «груповий злочин» і «співучасть у злочині». Сутність першого підходу полягає у тому, що груповий злочин розглядається виключно як співвиконавство. Однак некоректно виводити групу осіб і відповідно груповий злочин за межі інституту співучасті у злочині. Інша позиція щодо співвідношення розглядуваних понять — будь-який спільний злочин, вчинений умисно двома або більше особами, які можуть нести кримінальну відповідальність, є груповим. Інститут співучасті належить до всіх проявів групової злочинної діяльності. Відповідно, груповий злочин не вичерпується лише співвиконавством. Такі висновки, на думку О. В. Головкіна, узгоджуються з поняттям співучасті, закріпленим у ст. 26 КК України, тому поняття групового злочину запропоновано вважати рівнозначним поняттю співучасті у злочині. Ці висновки підтверджуються результатами здійсненого О. В. Головкіним дослідження кримінальних справ про групові злочини (у 43,7 % таких справ було виявлено розподіл ролей). Тезу «груповий злочин = співучасть у злочині» підтримала і переважна більшість опитаних співробітників органів прокуратури м. Києва і Генеральної прокуратури України — 77,5 %[7].

Але така дискусія не має ніякого практичного значення. У цьому зв’язку, на нашу думку, слід розрізняти групу, яка є родовим поняттям щодо всіх можливих проявів спільної злочинної діяльності співучасників, і групу осіб, яку виокремлює законодавець у ч. 1 ст. 28 КК України, коли мова йде про суб’єктів злочину, що спільно виконують об’єктивну сторону складу злочину без попередньої на те змови.

Групова форма вчинення злочину є різновидом множинності учасників злочину, коли в процесі посягання суб’єкт, поряд із своїми, використовує додатково фізичні зусилля неосудних, або осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, або інших осіб, які з передбачених законом про кримінальну відповідальність підстав не можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності.

У науковій літературі є різні визначення поняття співучасті. Із цього приводу Ф. Г Бурчак зазначав, що питання про поняття співучасті, незважаючи на велику кількість літературних джерел, дотепер належить до дискусійних. Майже кожен автор, що торкається проблем співучасті, пропонує своє визначення співучасті, яке, нехай не на багато, але відрізнялося від інших[8]. Однак проблему окреслення поняття співучасті у злочині і сьогодні не можна назвати остаточно вирішеною[9].

М. С. Таганцев зазначав, що до співучасті належать лише ті зовсім своєрідні об’єднання злочинців, у яких є солідарна відповідальність усіх за кожного і кожного за всіх, що дозволило вченню про співучасть одержати значення самостійного інституту[10].

У кримінально-правовій літературі радянського періоду мав місце двоякий підхід до визначення співучасті. Деякі фахівці визнавали припустимим співучасть тільки в умисних злочинах. Так, А. А. Піонтковський визначав співучасть як умисну участь двох або декількох осіб у вчиненні умисного злочину[11].

Інші вчені пропонували вважати співучастю вчинення одного чи декількох злочинів спільною діяльністю двох або більше осіб[12].

Стаття 17 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року (ст. 19 КК УРСР 1960 р.) у ч. 1 визначала співучасть як умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Поряд із виконавцем, підбурювачем і пособником Основи кримінального законодавства легалізували фігуру організатора, який втілював також функції керівника злочину.

Більшість дослідників пропонувало включити до визначення співучасті вказівку про умисний характер вчинюваного злочину[13]. Так, Ф. Г Бурчак співучасть визначає як спільну участь двох або більше осіб у вчиненні одного й того самого умисного злочину[14]. Причому намір на спільність він вважає факультативною ознакою. За визначенням П. Ф. Тельнова, співучастю визнається вчинення умисного злочину спільними свідомо об’єднаними діяннями двох або більше осіб[15]. На думку П. І. Гришаєва і Г. А. Крігера, матеріальними особливостями співучасті є, по-перше, погоджена, по-друге, спільна злочинна діяльність декількох осіб, спрямована на досягнення єдиного результату[16].

вернуться

7

Головкін О. В. Групова злочинність та її попередження: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Головкін. — К., 2005. — 19 с.

вернуться

8

Бурчак Ф. Г Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. — К.: Вища школа, 1986. — С. 92.

вернуться

9

Ковітіді О. Ф. Інститут співучасті у кримінальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. Ф. Ковітіді. — Х., 1999. — 16 с.

вернуться

10

Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая: в 2 т / Н. С. Таганцев; сост. и отв. ред. Н. И. Загородников. — М.: Наука, 1994. — Т 1. — С. 329.

вернуться

11

Пионтковский А. А. Уголовное право. Общая часть: учебник / [А. А. Герцензон, Н. Д. Дурманов, М. М. Исаев и др.]. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1938. — С. 314; Пионтковский А. А. Уголовное право РСФСР. Часть общая / А. А. Пионтковский. — М.: Гос. изд-во, 1924. — С. 183–186.

вернуться

12

Трайнин А. Н. Уголовное право. Общая часть / А. Н. Трайнин. — М.: Изд-во 1-го Моск. госуд. ун-та, 1929. — С. 339–346.

вернуться

13

Пионтковский А. А. Курс советского уголовного права. Часть общая: в 6 т. / А. А. Пионтковский; редкол.: А. А. Пионтковский, П. С. Ромашкин, В. М. Чхиквадзе. — М.: Наука, 1970. — Т 2: Преступление. — С. 452; Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: в 2 ч. / М. И. Ковалев; под ред.: М. А. Ефимова. — Свердловск, 1962. — Ч. 2: Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности. — С. 130; Бурчак Ф. Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Ф. Г. Бурчак. — К.: Наук. думка, 1969. — С. 58.

вернуться

14

Бурчак Ф. Г Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г Бурчак. — К.: Вища школа, 1986. — С. 117.

вернуться

15

Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: уч. пособ. / П. Ф. Тельнов. — М.: РИО ВЮЗИ, 1978. — С. 12.

вернуться

16

Гришаев П. И. Соучастие по советскому уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 51.