Виникає питання: чи є законодавче визначення поняття співучасті універсальним, що охоплює всі випадки вчинення одного і того ж самого злочину декількома особами, чи має стосуватися тільки тих його проявів, коли між співучасниками існує розподіл ролей? Це питання, як справедливо зазначає Ф. Г. Бурчак, є преюдиціальним, тому що від його вирішення залежить не тільки підхід до всіх проблем співучасті, але й сама конструкція норм Загальної частини КК, що регулюють цей інститут[17].
На думку І. П. Малахова, співучасть не є тотожною груповому злочинному посяганню, в якій би формі воно не проявлялося. Це різні явища, що мають різний зміст і самостійне кримінально-правове значення[18]. Він не тільки запропонував розглядати законодавче визначення співучасті лише щодо випадків підбурювання, організаторства і пособництва вчиненню злочину, але й констатував, що, утримуючи проблему протидії груповій та організованій злочинності в межах інституту співучасті, теорія звела її наукове вирішення нанівець[19].
Ю. А. Красіков вважає, що стаття Загальної частини КК про співучасть та умови кримінальної відповідальності за співучасть у злочині не може поширюватися на статті Особливої частини КК, в яких містяться ознаки злочину, вчиненого групою осіб, організованою групою тощо[20]. У цьому випадку, на його думку, законодавство обмежує сферу загальності, універсальності норми Загальної частини. Аналогічну точку зору відстоюють М. Д. Шаргородський і Ф. Г Бурчак[21].
Інші вчені беруть за основу тезу про те, що приписи ст. 19 КК УРСР 1960 р. (нині ст. 26 КК України) є загальним нормативним положенням щодо всіх випадків умисної спільної злочинної діяльності[22].
Ця позиція заслуговує на підтримку, оскільки Загальна частина КК України містить у собі норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права України.
Цільове призначення загальних принципів і положень, що містяться в Загальній частині, полягає в обслуговуванні норм Особливої частини КК. Тому структуру норм Особливої частини КК варто розглядати в нерозривному зв’язку і єдності з нормами Загальної частини КК. М. І. Бажанов зазначає, що для кваліфікації дій організаторів, підбурювачів і пособників, крім статті Особливої частини, що передбачає злочин, вчинений виконавцем, є необхідним посилання і на ст. 27 КК[23].
Спірною є точка зору В. П. Малкова про те, що норми Загальної частини при кваліфікації використовуються (вказуються) лише в тому разі, якщо вони уточнюють характер злочинної діяльності лише порівняно з тією діяльністю, що описана у нормі Особливої частини[24]. Дійсно, далеко не в усіх випадках у процесуальних документах містяться посилання на норми Загальної частини. Із цього, однак, не випливає, що вони не використовуються. Ознаки складів злочинів, яких немає у диспозиціях статей Особливої частини, а саме: ознаки, що характеризують суб’єкт злочину (наявність певного віку, осудність); ознаки, що належать до об’єктивної сторони (ознаки незакінченого злочину і злочину, вчиненого у співучасті), ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону (умисна й необережна форми вини); ознаки, що належать до об’єкта злочину, містяться у положеннях Загальної частини законодавства про кримінальну відповідальність.
Враховуючи вищезгадане, слід зазначити, що норма Загальної частини КК про поняття співучасті має універсальне значення і поширюється на всі випадки вчинення умисного злочину спільними зусиллями декількох суб’єктів. Відповідно, передбачені статтями Загальної та Особливої частин КК України злочинні організації є проявами співучасті. З одного боку, вони мають загальні ознаки — участь у злочині двох чи більше осіб, спільний та умисний характер діяльності винних, а з іншого — мають деякі специфічні, конструктивні особливості, що відрізняються одна від одної.
Таким чином, поняття співучасті, що міститься у диспозиції ст. 26 КК, — це узагальнена характеристика всіх проявів спільної злочинної діяльності. Отже, група осіб, група осіб за попередньою змовою, організована група і злочинна організація (ст. 28 КК України), а також злочинна організація (ст. 255 КК України), банда (ст. 257 КК України), терористична група чи терористична організація (ч. 1 ст. 2583 КК України) і воєнізовані або збройні формування (ст. 260 КК України) співвідносяться із законодавчим формулюванням поняття співучасті як рід і вид.
17
Бурчак Ф. Г Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г Бурчак. — К.: Вища школа, 1986. — С. 93.
18
Малахов И. П. Соучастие и групповая организованная преступность / И. П. Малахов // Правоведение. — 1994. — № 5–6. — С. 124–125.
20
Красиков Ю.А. Уголовное право: Соучастие в преступлении. Общая часть: курс лекций [лекция 10] / Ю. А. Красиков; под ред. А. Н. Игнатова. — М.: Норма, Инфра-М, 1996. — С. 5.
21
Шаргородский, М. Д. Некоторые вопросы учения о соучастии / М. Д. Шаргородский // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 84; Бурчак Ф. Г Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Ф. Г. Бурчак. — К.: Вища школа, 1986. — С. 93–102.
22
Див.: Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С. С. Яценко. — 4-тє вид., перероб. та доп. — К.: А.С.К., 2005. — С. 42–46; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: Атіка, 2004. — С. 78–81; Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. / За заг. ред. М. І. Бажанова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 189–195; Матишевский П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. / П. С. Матишевский. — К.: А.С.К., 2001. — С. 165–166; Иванов Н. Г. Групповая преступность: содержание и вопросы законодательного регулирования / Н. Г Иванов // Государство и право. — М.: Наука, 1996. — № 9. — С. 67–75.
23
Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За заг. ред. М. І. Бажанова. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 13.
24
Малков В. П. Совокупность преступлений / В. П. Малков. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974. — С. 80.