Розрізняючи соціологічну і юридичну (кримінально-правову) характеристику спільної злочинної діяльності декількох осіб, В. С. Прохоров зазначає, що власне вчинення злочину в співучасті — не загальна і безумовна підстава посилення відповідальності співучасників, а обставина, що підлягає оцінці у кожному конкретному випадку. Відповідно до закону вона може бути обставиною, що обтяжує відповідальність кожного співучасника (п. 2 ст. 41 КК УРСР), що обтяжує відповідальність окремого співучасника (п. 7 ст. 41 КК УРСР) чи обставиною, що пом’якшує її (п. 3 ст. 40 КК УРСР)[25]. А. А. Піонтковський, М. І. Ковальов, П. Ф. Тельнов, Р. Д. Сабіров, Р. Р. Галіакбаров, М. Х. Хабібуллін називають співучасть обставиною, що підвищує суспільну небезпечність злочинного діяння за певних умов[26].
Кримінальна відповідальність співучасників визначається характером і ступенем фактичної участі кожного із співучасників у вчиненні злочину[27]. П. Ф. Тельнов зазначає, що співучасть за шкідливістю складових його дій і за небезпекою особистості самих співучасників є неоднорідною. Серед них зустрічаються активні організатори і підбурювачі, а частіше — пасивні суб’єкти, втягнені у злочин у зв’язку з недостатньою свідомістю. Оцінювати посягання всіх їх більш суворо, ніж аналогічні діяння суб’єкта, було б несправедливо. Із цих причин у радянському законодавстві про кримінальну відповідальність тільки в окремих випадках співучасть посилює відповідальність[28].
Деякі автори вважають, що співучасть утворює лише особливу форму відповідальності, тому що вона є особливою формою діяльності, яка складається з діяльності декількох осіб, що вчиняють один і той самий злочин і не може вважатися кваліфікуючою чи обтяжуючою обставиною[29]. Протилежну точку зору відстоюють П. І. Гришаєв, О. В. Ушаков, В. П. Малков, М. М. Іванов та ін., стверджуючи, що співучасть в усіх випадках підвищує суспільну небезпечність злочину порівняно з аналогічним посяганням, вчиненим особою індивідуально[30].
Організована злочинність завдяки низці факторів характеризується високою латентністю. Тому офіційна кримінально-правова статистика відображає лише надводну частину її айсберга. Однак, як показало дослідження, співучасть є досить поширеною формою вчинення злочинів. Так, У 2003 р. кількість засуджених за злочини, вчинені організованими групами або злочинними організаціями, за вироками, що набрали законної сили, зросла до 1071. У 2004 р. за вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 1,3 тис. осіб. Протягом 2005 р. виявлено 551 організовану групу та злочинну організацію (із них 40 — з міжнародними зв’язками), учасниками яких вчинено 7,7 тис. злочинів, що на 38,7 % більше, ніж у 2004 р. У 2006 р. виявлено 466 організованих груп та злочинних організацій, із них 28 із міжнародними зв’язками, учасниками яких вчинено 4 тис. злочинів, що на 48,6 % менше, ніж у 2005 р. За вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 982 (у 2005 р. — 1303) особи, що на 24,6 % менше, ніж у 2005 р. У 2007 р. за вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 910 осіб.
Зменшення показників офіційної статистики не свідчить про зменшення кількості злочинів, що вчиняються стійкими злочинними об’єднаннями, оскільки корупційні зв’язки таких об’єднань, зневіра громадян України у можливість захисту їхніх інтересів правоохоронними структурами держави тощо дозволяють уникати кримінальної відповідальності активним учасникам організованих груп та злочинних організацій.
Підвищена суспільна небезпечність вчинення злочинів у співучасті обумовлюється їхньою поширеністю, а також і тим, що поєднання зусиль декількох осіб, спрямованих на досягнення загального злочинного результату, істотно полегшує вчинення злочину, створює можливість заподіяння більшої шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам, підвищує здатність винних до подолання опору з боку потерпілого та інших перешкод, що заважають досягненню злочинного результату.
Як справедливо зазначає П. Ф. Тельнов, порівняно з посяганнями, вчиненими одноосібно, співучасть є більш небезпечною тим, що в умовах змови послабляються стримуючі фактори людської поведінки, швидше назріває готовність до правопорушення, більш витонченими стають способи діянь і прийоми приховання їхніх слідів, частіше заподіюється тяжка фізична і матеріальна шкода[31].
25
Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 1 / Отв. ред.: Н. А. Беляев, М. Д. Шаргородский. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. — С. 585–587.
26
Див.: Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / А. А. Пионтковский. — М.: Госюриздат, 1961. — С. 551; Ковалев М. И. Соучастие в преступлении: в 2 ч. / М. И. Ковалев. — Свердловск, 1960. — Ч. 1: Понятие соучастия. — С. 110; Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении: учеб. пособ. / П. Ф. Тельнов. — М.: РИО ВЮЗИ, 1978. — С. 18–19; Сабиров Р Д. Повышенная общественная опасность группового преступления // Проблемы групповой и рецидивной преступности: межвуз. сб. науч. трудов / Р Д. Сабиров. — Омск: Изд-во Ом. ВШМ МВД СССР, 1981. — С. 4; Российское уголовное право. Общая часть: учебник / Под ред Р Р Галиакбарова. — Саратов: Науч. — организац. и ред. — издат. отдел Саратовск. высш. Шк. МВД РФ, 1994. — С. 223–224; Уголовное право России. Общая часть: учеб. для вузов / Под ред. проф. В. П. Малкова и проф. Ф. Р. Сундурова. — Казань: Изд-во КГУ, 1994. — С. 218–219.
27
Жаровська Г. П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Г. П. Жаровська. — К., 2004. — 19 с.
28
Советское уголовное право. Часть общая: учебник / Под ред. П. И. Гришаева, Б. В. Здравомыслова. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 215–216.
29
Трайнин А. Н. Учение о соучастии / А. Н. Трайнин. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. — С. 77; Шаргородский М. Д. Некоторые вопросы учения о соучастии / М. Д. Шаргородский // Правоведение. — 1960. — № 1. — С. 84.
30
Див.: Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву / М. А. Шнейдер; отв. ред.: А. Н. Васильев. — М.: ВЮЗИ, 1958. — С. 7; Гришаев П. И. Соучастие по советскому уголовному праву / П. И. Гришаев, Г А. Кригер. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 3; Ушаков А. В. Основание и пределы ответственности соучастников преступления по советскому уголовному праву: автореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; Исправительно-трудовое право» / А. В. Ушаков. — М., 1971. — С. 7; Уголовное право. Общая часть: учебник. / [Н. И. Ветров, Р. Л. Габдрахманов, В. И. Динека и др.]; отв. ред. А. И. Ветров, Ю. И. Ляпунов. — М.: Новый юрист: ООО «КноРус», 1997. — С. 322.
31
Советское уголовное право. Часть общая: учебник / Под ред. П. И. Гришаева, Б. В. Здравомыслова. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 215.