Однак, як свідчить практика протидії організованій злочинності правоохоронними органами, «новий закон, як мінімум, не допоміг практикам у застосуванні інституту співучасті»[34].
Серцевиною визначення поняття співучасті є вказівка на вчинення декількома суб’єктами злочину одного й того самого умисного злочину. Але організована злочинність — не сумарна кількість злочинів, вчинених специфічними суб’єктами злочинності. Стаття 1 Закону України від 30 червня 1993 р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» визначає організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку із створенням та діяльністю організованих злочинних груп[35].
Організована злочинність — це особливе суспільно небезпечне явище, «Еверест злочинності». В основі виокремлення цього виду злочинності лежать характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона відбувається на підставі згуртування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин[36]. Організованій злочинності притаманні всі основні елементи і взаємозв’язки структури злочинності. Їх наявність є тим очевиднішою, чим вищим є рівень організованості злочинних об’єднань. Але злочинна діяльність виражається не тільки у вчиненні найбільш складних злочинів, що вимагають досить високої злочинної кваліфікації і погодженості дій виконавців.
Злочинна діяльність включає також: 1) створення, організацію, управління, участь в організованих злочинних об’єднаннях та сприяння їх учасникам; 2) підготовку і вчинення злочинних діянь, передбачених Особливою частиною КК, та інші дії з досягнення бажаного злочинного результату; 3) забезпечення плановості у діяльності і стійкості організованих кримінальних структур та їх складових, насамперед керівної ланки; 4) використання корупції для забезпечення імунітету організованих кримінальних структур від соціального та правового контролю, створення сприятливих умов для їх злочинної діяльності; 5) створення системи фізичного, технічного і юридичного захисту організованих кримінальних структур, учасників та членів їх родин; 6) протидія діяльності правоохоронних органів, у першу чергу спецпідрозділів, шляхом: ведення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності у правоохоронних органах, насамперед стосовно спецпідрозділів ГУБОЗ; вчинення тиску, залякування, шантажу щодо учасників кримінального судочинства як із боку організованих кримінальних структур, так і їх корумпованих зв’язків; 7) формування економічного підґрунтя шляхом: встановлення контролю над суб’єктами економічної діяльності; придбання (набуття) права володіння пакетами акцій, майном об’єктів економіки, насамперед державної та комунальної власності; участі в економічній діяльності (легальній та тіньовій); створення власних підприємницьких, фінансових, у тому числі банківських, страхових, охоронних та інших структур; легалізації (відмивання) доходів від організованої злочинної діяльності; дії щодо забезпечення конспірації у діяльності організованих злочинних об’єднань та їх учасників[37].
Суб’єкти організованої злочинності — стійкі злочинні об’єднання із більш-менш високим рівнем організованості; індивіди, які входять до них та займають різне становище у злочинній ієрархії і виконують різні функції; працівники державних органів, що кримінально взаємодіють зі злочинними об’єднаннями.
Діяльність злочинних організацій, як правило, тісно переплетена з легальним підприємництвом, іншою законною діяльністю, що заохочується навіть суспільством, що також створює труднощі у виявленні власне незаконної діяльності таких об’єднань.
Від нижчого рівня злочинності — групової злочинності — злочинність високого рівня організованості відрізняється й тим, що діяльність таких об’єднань людей спрямована на одержання доходів протиправними способами.
Для вищого рівня організованої злочинності характерним є підшукання корупційних зв’язків, що дозволяють розширювати сферу цієї діяльності, а також проникати в економічну, соціальну інфраструктуру.
Традиційні межі правового регулювання співучасті у чинному КК України дозволяють використовувати правові заходи лише в боротьбі з основою організованої злочинності — груповою злочинністю, залишаючи за межами кримінально-правового впливу злочинну діяльність.
34
Звечаровский И. Э. Совершение преступления в соучастии: проблема квалификации / И. Э. Звечаровский // Законность. — 1999. — № 11. — С. 31–32.
35
Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року № 3341-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст 358.
36
Курс кримінології. Особлива частина: підручник: у 2 кн. / [М. В. Корнієнко, І. М. Мельник, Б. В. Романюк та ін.]; за заг. ред. О. М. Джужі. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — C. 6.
37
Марків І. Організована злочинність: її аналіз та сучасний стан / І. Марків // Право України. — 2004. — № 6. — С. 54–56.