— Справді,— промовив Авакум. Він закурив сигарету і затягнувся.— Вам пощастило відгадати це таємниче число?
— О! — кивнув професор. В його очах засяяли переможні вогники. На восковому обличчі старого чоловіка вони нагадували мерехтіння цвинтарних лампад.— Я, здається, вже казав допіру, що мені досі не траплялося задачі, якої б я нє міг розв'язати. У даному разі мені дуже допомогла картотека. А картотеку творів я довів якраз до літери «Є» включно.
— І ви встановили, що число, яке ви шукаєте,— «4»,— сказав Авакум, струшуючи попіл з сигарети. Він говорив ніби всупереч своїй волі, шкодував, але не міг стриматись.— Автор Бальзак, а твір, якщо не помиляюсь, «Євгенія Гранде».
Лампадки на восковому обличчі професора спалахнули, наче ліхтарі, і одразу ж згасли. Він став наче ще блідішим і виснаженішим.
— Ви що,— сказав професор і кілька секунд дивився на Авакума, роззявивши рота. Його штучні зуби вилискували синявою, можливо, через колір губ, які тепер здавалися майже фіолетовими.— Чи не розв'язували ви часом цей ребус? Ви одержуєте журнал «Enigmes Mathematigues» [«Математичні ребуси»].— У нього ще була невелика надія, він ще сподівався чогось.
Авакум похитав головою і повернувся до широкого вікна, що виходило на вулицю. Вже почало смеркати. Йшов дощ.
— Дивуюсь, як тоді ви припустилися цієї помилки, розкриваючи дужки,— тихо сказав професор.
— Мабуть, випадково, зовсім випадково,— стримано всміхнувся Авакум.
Внизу хтось подзвонив. Товстун кухар когось вітав, регочучи.
7
Ось як потрапив Авакум у дім доктора фізико-математичних наук Найдена Найденова. На перший погляд, випадково, принаймні якщо тут і була причина, то незначна,— в житті такі причини стоять лише на одну сходинку вище за випадковість.
Одного разу — це сталося десь так за місяць до його першої зустрічі з професором,— коли Авакум повертався додому з лісу, йому здалося, ніби з професорового будинку вийшов якийсь знайомий йому чоловік. У темряві Авакум не міг добре розгледіти його обличчя, тим більше що той був у низько насунутому на чоло капелюсі. Чоловік швидкою ходою дійшов до першого перехрестя, де його чекала машина з погашеними фарами. Світилися лише підфарники. Коли чоловік підійшов до машини, шофер завів мотор і відчинив дверцята. Машина рушила раніше, ніж чоловік плюхнув на сидіння.
Авакум не встиг розгледіти обличчя, не зміг прочитати номера машини. Проте постать, манера носити капелюха, хода чоловіка здалися йому знайомими. А що машина була «татра», свідчили обриси корпусу та характерний гул мотора.
Чоловік, якого Авакум начебто пізнав за одягом і ходою, не міг мати нічого спільного з паралізованим професором-пенсіонером. Уявити щось подібне здавалось навіть дивним. Та й «татра» тут була ні до чого.
І Авакум перестав думати про ту зустріч. В усякому разі, вирішив не думати. Адже його на певний час звільнили від оперативної роботи і заборонили навіть по-аматорському займатися подібними справами. Він поважав дисципліну, хоч у глибині душі й ставився зі скептичною іронією до деяких її формальних положень.
Так чи інак, важко припустити, щоб саме цей випадок з таємничим чоловіком став причиною знайомства Авакума з професором. А хіба помилка, якої він припустився при розкритті дужок, не випадковість? Навмисно чи ненавмисно, але з того вечора Авакум став частим гостем в особняку із заскленим еркером — крайньому будинку на вулиці Латина.
А вона, Прекрасна Фея, немов передчувала, що стрінеться того вечора з такою незвичайною людиною. Вона наділа небесно-блакитне плаття з шовкової тафти, бо воно найкраще гармоніювало з кольором її волосся — золотасто-русявого, мов нагріта сонцем живиця, приколола до грудей малесеньку білу троянду, напахтилася ніжними парфумами і майже не пофарбувала губ — вони і без помади мали колір гвоздики, яка щойно розпустилася. Плаття на ній було без викоту, зате щільно облягало її наче виточену фігуру, відверто окреслюючи досконалі форми. А втім, вона, усвідомлюючи свою чарівність, як усяка молода жінка, відчувала потребу показати себе. Руки її, оголені до плечей, були ніжні, навіть тендітні, і на відміну від того, що підкреслювало її плаття, чарівно жіночні. Вони здавалися спокійними і стриманими і ніби обмірковували свої рухи, перш ніж їх зробити.