Він весело засміявся, немов таке визнання могло викликати радість у слухачів.
— Тоді, в обстановці трагічної безвиході, полковник Манов згадав про колишнього співробітника шифрувального відділу, відомого вченого — професора Найдена Найденова. Коли людина тоне, вона хапається за соломинку, так? Але, як ви знаєте, ця людина в галузі розшифрування не соломинка, не деревина і навіть не рятувальний катер, а справленій океанський пароплав. Як позаштатний секретний співробітник відділу він приніс нашій контррозвідці таку велику користь, якої всі ми, штатні розшифровувачі, не принесли за все своє службове життя.
Весела усмішка знов розцвіла на його обличчі, ніби хвалили його самого.
— Полковник Манов згадав про цю людину саме в ту мить, коли наш дешифрувальний корабель почав тонути. А втім, ви самі розумієте, що підступне море шифру сповнене підводних скель, а дно його перенаселене утопленими та жертвами корабельних аварій. Пробачте за пишномовне порівняння, але це гірка істина. Електронна машина, безперечно, значно поліпшить становище, та чи ж розгадає вона умовні слова та символи? Нехай я та особа «ікс» по той бік кордону вмовились читати іменник «вода» як «людина», а дієслово «пити» як «убивати». Особа «ікс» надсилає мені зашифровану радіограму: «Випий води». Тепер уявімо, що електронна машина успішно вибереться з шифрованих джунглів і фразу «Випий води» складе за хвилину. Але далі цього вона не піде. Машина не розкриє змісту фрази «Випий води», що насправді означає «Убий людину». Отже, море умовних символів та позначень навряд чи колись стане мілким по коліна.
Золоті зуби старшого шифрувальника блиснули, а очі заіскрилися від задоволення, ніби чудова перспектива умовних слів та символів звеселяла його душу.
— Проте полковник Манов,— вів він далі,— на наше щастя, в найкритичніші моменти згадує про досвідчених людей. Він тоді показав радіограму Найдену Найденову, і той розплутав вузол. Анаграму зразу ж вилучили з тексту, який її маскував, і з опису заходу сонця на морі випливло досить відоме нам ім'я Халіла Джелепова. Сліди Халіла Джелепова привели до інженера Петрунова і до всієї банди «пеніцилінових» саботажників. Так було завдано смертельного удару «Месті». Але вона замовкла, щоб знову воскреснути в ефірі під новим ім'ям — «Гермес». Заслуга в розгромі «Мести» цілком належить нашому колишньому співробітникові Найдену Найденову. Професор навчав мене математики, коли я був студентом, і шифрування, коли він працював у нас позаштатним співробітником. Я розповідаю вам цю трохи довгу історію, щоб спитати: чи не настав час нагадати уславленому математикові про наше існування і про наші турботи? Психологічно підготувати його до того, що йому доведеться помогти нам, коли ми самі не зуміємо прочитати очікуваної шифрограми «Гермеса»? Якщо полковник Манов мав або має на увазі співпрацю професора, прошу вибачити мені, що перший порушую це питання. Всі ми не раз Дивились небезпеці в очі, і я певен: ніхто не запідозрить мене в легкодухості, коли я відверто скажу, що відчуваю страх перед шифрограмою, яку «Гермес», може, складав зараз.— Старший шифрувальник несподівано зареготав.— вперше і, мабуть, востаннє я став скептиком!
Коли старший шифрувальник говорив, полковник Манов дивився на нього і чомусь відчував незрозумілий Жаль. Він любив цього чоловіка, з прихованим смутком заздрив його молодості, радів його усмішці, м'якому мелодійному голосові а пропускав повз вуха багато слів, які його не дуже цікавили. Тепер, навпаки, полковник слухав уважно, сердився в душі на балакучість свого працівника і тривожно питав себе: звідки в нього така невіра у свої сили? Хлопець веселий, пишить здоров'ям, а полковникові здається, ніби перед ним безнадійно хвора і страшенно нещасна людина.
— Ти настроєний дуже скептично,— зауважив полковник.— Даремно. Внутрішній неспокій може неабияк перешкодити твоїй роботі.
Він відчував, що смуток хмарою розповзається в його грудях і завдає мук. Немовби він стоїть посеред поля, як колись, і зустрічає очима першу хмару, провісницю холодних і похмурих осінніх днів.
— Саме тепер потрібно більше певності,— провадив полковник.— Зі скількома такими гермесівцями ми вже мірялися силою і виходили переможцями! — Це пролунало в його устах якось штучно, і він нахмурився.— Вийди краще погуляй годину-дві. Чисте повітря освіжить тебе.— Полковник Манов подивився у вікно: на вулиці туман, дощ.— Проте однаково,— зітхнув він і махнув рукою.— А щодо нашого колишнього співробітника, професора Найденова, то я, звичайно, маю його на оці й зовсім не гніваюсь, що ти нагадуєш мені про нього. Але по його допомогу ми вдамося в крайньому, тільки в крайньому разі, використаємо його як останній козир. І ось чому. По-перше, він хвора людина, майже інвалід, і всяке поважне напруження може непоправно погіршити його здоров'я. По-друге, я маю відомості, що за ним стежить іноземна розвідка. Не раз було помічено, що біля його будинку вештаються підозрілі типи, надто Після тієї історії з пеніциліном. Я часто попереджував його, щоб завішував вікно шторами, але він не слухається, і тому довелося встановити цілодобовий нагляд за його будинком, надто з чола, що виходить на вулицю. Професор Найденов — видатний вчений, і ми не маємо права наражати його на небезпеку.