*
З віддалі наростав шум моторів, ріс, посилювався, аж нарешті після довгих кільканадцяти секунд, дійшов до критичної точки й почав віддалятися. Дорогою біля паркінгу проходила перша цього дня група. На слух, п’ять вантажівок і дві легкові машини з конвоєм. Поспішали, щоб не застрягнути в заторі перед Чортовим Віражем. Доволі розумно.
Цей звук і сонце, яке просочувалося крізь передню шибку вантажівки, переконали Перхата, що подальше намагання заснути вже не має сенсу. Він піднявся зі своєї вузької постелі за кріслами, весь задерев’янілий, немов до м’язів йому налили олова, а голову підступно замінили гарматною кулею. З машини Жаклін він непомітно виліз ще до світанку і сам не знав з якої причини – щоб дотриматись правил пристойності, з бажання вберегти її від пліток чи зі страху, що коли вранці, вже цілком твереза, вона побачить його біля себе, то не буде такою милою, як попереднього вечора.
Вєнічка спав навзнак, з розкинутими широко руками, як пан, і Перхат, побачивши його, не витримав і скривився від заздрості й сорому. Не будячи його, втиснувся в мікроскопічну кабіну душу. Використав трохи більше води, ніж вимагав здоровий глузд, а потім виліз і знов почав обходити паркінг. По дорозі зупинявся перед кожним вартовим, випитував, хто коли повернувся, цікавився станом машин, що трапилося з дрібними пошкодженнями, про які йому повідомили, а коли таких тем забракло, просто розмовляв, як було вчора в Параховці, та взагалі, як життя. В Перхата могло бути похмілля, він міг бути роздратованим чи стривоженим, або мати сто інших причин почуватися зле – та люди завжди повинні бачити його енергійним, спокійним і непорушним. Він вважав це одним зі своїх обов’язків.
Справжній рух почався на паркінгу тільки тоді, коли ожили поставлені посередині телевізійні машини. Він бачив, як Клод стукав у двері буса Жаклін, і як його не впустили. Через певний час вона сама вийшла і вони довго розмовляли, але Перхат підійшов до них тільки тоді, коли підготовка до ранкового ефіру почала явно концентруватися навколо фургона Сплячої Красуні.
Він усвідомив собі, що ще жодного разу не наближався до цієї білої машини, в якій дівчинці вимостили гніздо з гектарів білого полотна і кілометрів трубок та кабелів. І жодного разу не придивлявся зблизька до неї самої – дрібної, постриженої під хлопчика, світловолосої, дванадцятирічної дівчинки з вічно одурманеним поглядом наркомана, завдяки якому вона й отримала від водіїв свою кличку. Він мав враження, що якби не хімікати, які сочилися через закріплений на зап’ясті катетер, її очі були б дуже живими й допитливими. По телевізору, якщо показували якихось дітей зі Сходу, то завжди зі смутними очима загнаних звіряток. В нього самого склалося враження, що тутешні діти були завзятішими за дорослих. Зрештою, це було очевидним. Діти завжди вважають свою ситуацію нормальною, не маючи з чим її порівняти і не втрачають вродженої радості життя. На його думку, діти були галасливими, нахабними та докучливими. Вони не викликали в нього найменшого розчулення чи інших позитивних почуттів.
Дівчинку саме розчісувала одна з медсестер, не Мензурка, а інша, з чорним волоссям, але один погляд на медсестру нагадав Перхату про Вєнічку, недбало розваленого в ліжку і переповненого щастям. В останню мить він усвідомив собі, що не повинен наближатися до малої, запам’ятовувати чи не дай Боже, шукати в ній якісь людські риси.
Нехай залишається в його пам’яті як предмет, телевізійна лялька, просто ще один вантаж, яких він вже стільки перевіз за своє життя – і нічого більше. Так буде краще.
Жаклін привітала його ніжною, теплою посмішкою – посмішкою “нічого не змінилося”, і цього було досить, щоб Перхат почувся раптом безмежно, просто по-ідіотськи щасливим. На якусь мить він забув про те, що його обличчя не повинно показувати жодних емоцій, і негайно подумки вилаяв себе, але ця мить була достатньо довгою, щоб Жаклін зауважила короткочасну посмішку на його обличчі. З вдаваним недбальством Перхат кивнув головою, докладаючи зусиль, щоб цей кивок нічим не відрізнявся від іншого, приготованого для Клода.
Той здавався здивованим. Мабуть, Клод був переконаний, що Перхат не може дочекатися, щоб вийти з машини Жаклін, куди саме тому – як він напевне гадав – його самого сьогодні не впустили. Не дивлячись на здивування, Клод скористався оказією, щоб негайно повідомити Перхата, яку роль він підготував для нього в сьогоднішній трансляції.