Перхат усвідомив собі, що його автомат саме горить в кабіні трака, разом з тілом Вєнічки. В нього не було навіть ножа. Щонайбільше, він міг кинутися на нападників з голими кулаками.
Але навіть якби в нього була зброя, найімовірніше, він не скористався би нею. Не тому, що розсудливий. Зі страху. Він завжди був переконаний, що не знає цього почуття, і дійсно, не знав, але, очевидно, зараз все змінилося. Він не хотів помирати. Не зараз. Не сьогодні. Нізащо. Не хотів.
І знов, Перхат немов опинився поза своїм тілом, немов дивився на все не тільки здалека, а ще й через обернений бінокль. Він бачив, як група бандитів, не зважаючи на ніщо, поспішно носить до лікарняного фургона якісь скрині. Бачив, як один з головорізів верещить щось і вимахує автоматом, штовхаючи Жаклін на землю, обличчям в чорний гравій. Він мимовільно рушив у його бік, але в ту саму мить, наче з-під землі, перед ним виросла постать, яка потім ще довго снитиметься йому в нічних кошмарах – зарослий, брудний чоловік з обличчям калмика, одягнений у військові штани й посірілу від грязюки, колись рожеву футболку, на якій досі виднів блискучий напис: FAST GIRL. На голові, не дивлячись на спеку, в нього була гостроверха, брудна, як весь він, хутряна шапка з піднятими навушниками, що стирчали, немов роги диявола. Калмик тримав перед собою обома руками великокаліберний кулемет. Його рот рухався, але Перхат не чув криків. Він ще тільки побачив, як нападник підіймає кулемет, як різко замахується прикладом, і за якусь мить приклад потрапив Перхату в щелепу, на кілька десятків секунд милосердно позбавивши його свідомості.
*
Режисер в машині телевізійників проявив витримку і не випустив танок вогняного хробака з кадру довше, ніж на секунду. Оператор, який показував Жаклін, встиг захопити в кадр вантажівку, що під’їжджала до лікарняного фургона. Перш, ніж його разом з іншими кинули на землю, він встиг заблокувати камеру на штативі. Завдяки цьому передавальний центр DCI 6 в Понтуаз весь час отримував у чудовій якості зображення і звук того, що відбувалося на відлюдному паркінгу між Параховкою і Чортовим Віражем.
В передавальному центрі в Понтуаз чергували в цей час три працівники. Керівника зміни звали П’єр Буйома, і він був людиною наділеною рефлексом, необхідним при такій роботі. Особливість його роботи полягала в тому, що можна було дрімати під час десятків нудних чергувань, розкинувшись у кріслі, але коли раптово щось починало діятися, коли потрібно було блискавично організувати couerage нової події, з’єднатися з іншими каналами або надати їм прямий ефір, не можна було втратити ані секунди. Кожна змарнована мить означала втрату каналом грошей і відповідні наслідки для винних у цьому осіб.
Буйома не мав навіть миті на роздуми. Секунду після того, як машина П’ятниці, від удару в борт струменем вогню, піднялася на бічні колеса, керівник зміни вже був біля термінала і криком підганяв своїх підлеглих.
Першим, що повинна тепер зробити зміна в передавальному центрі, було підготувати матеріал для інших мереж, які – як можна було очікувати – за кілька десятків секунд почнуть звертатися з пропозиціями завантажити програму DCI 6. Спочатку це будуть інформаційні мережі. Потім, якщо інформація перетвориться у довшу виставу в прямому ефірі, по наступні блоки почнуть звертатися оператори регіональних і тематичних мереж, що використовують різноманітні сектори Оболонки – всеосяжного сплетіння інфострад цифрового всесвіту, який в чисельних пунктах перетинається з реальністю і становить її прихований вимір. Потрібно було негайно орендувати нові домени й ґейти, та в той самий час якомога швидше активувати всю дрімаючу міць центральних комп’ютерів центру.
Буйома відразу оцінив – всього, що є в наявності, не вистачить. В ту мить, коли NewsNet і його відгалуження запустять через центри світової мережі трейлери даного ефіру, число охочих отримувати його почне зростати в геометричній прогресії, а кожен, хто щойно приєднається до передачі, захоче разом з прямим ефіром завантажити архівні записи. Тому запустивши рутинну процедуру і залишивши комп'ютер продовжувати, Буйома перестрибнув до іншого термінала і зайнявся пошуками й бронюванням для потреб майбутнього ефіру всього вільного простору публічної інфостради та комерційних мереж, які йому вдалося знайти. Протягом двох хвилин, Буйома підняв таким чином ціну гігабайта на найближчих вузлах на п’ятдесят відсотків, але продовжував шукати, переконаний, зрештою слушно, що невдовзі й так виявиться, що він взяв усе за безцінь.