Після того визнання вже їй довелося червоніти. Вона зашарілася, як маків цвіт, а потім тихо спитала, чому він це зробив.
— Бо ви мені сподобалися! З першого погляду сподобалися! — палко виправдовувався Зозуляк. — Я про таку дівчину все життя мріяв. Знаєте що? Ходімте сьогодні в кіно! Чи, може, просто погуляємо в парку. Якщо ви, звичайно, вільні.
Вона погодилася і на кіно, і на парк і сказала, що сьогоднішній вечір у неї вільний. Коротше кажучи, Анатолій знайшов те, що давно сподівався знайти.
За особистими проблемами вони ледве не забули про контору і її зачарованих співробітників. А по всьому виходило, що без Анатолія Зозуляка «Ремпостач» не прокинеться ніколи. По всьому виходило, що молодший контролер має всіх перецілувати — від Григорія Спиридоновича і аж до чергової біля вхідних дверей. Відвідувачів можна поки що не чіпати — їм, бідолахам, легше буде чекати, переглядаючи кольорові чарівні сни.
Марудна це була справа. Навіть увесь ревізійний відділ управління навряд чи й впорався б із таким завданням. На це, мабуть, і розраховував злий чарівник.
Та не врахував він кохання, що його знайшов у «Ремпостачі» молодший контролер Зозуляк. Ніжна усмішка дівчини з мрії подарувала Анатолію невимовну радість, бажання розцілувати увесь світ. Світ — це, так би мовити фігурально. На весь світ того бажання, може, й не вистачило б, а на «Ремпостач» — якраз.
І Зозуляк розцілував усіх, навіть Григорія Спиридоновича, і контора почала працювати так, наче нічого й не трапилося. Не встояли злі чари перед коханням молодшого контролера.
Твір відшукав Сергій ТРОНЬКО, 2017.