— На що це ти так роздивляєшся?
— Ранкове сяйво, — промовив Антон і подарував їй сліпучу усмішку, яка, либонь, причаровувала кожну барменку в Три-Окружжі.
Вона опустила очі й побачила, що не застебнула і не заправила в штани свою сорочку. Простий білий бюстгальтер на Лайлі виказував значно менше, ніж кожен з ліфчиків її двох бікіні (і значно менш гламурно), але щось таке малося в чоловіків до нижньої білизни; побачить дівчину в ліфчику, і це для нього наче п’ятдесят баксів виграв по п’ятидоларовій скретч-картці в лотереї «Долари-З-Землі»[35]. Чорти забирай, Мадонна колись собі кар’єру на цьому збудувала. Мабуть, ще до того, як народився цей Антон, усвідомила Лайла.
– І ця фраза працює, Антоне? — застібаючись і заправляючись. — Досі?
Його усмішка стала ще ширшою.
— Ви б здивувались, як.
Ах, які білі зуби. Їй і не дивно.
— Якщо захочеш випити газованки, задні двері не замкнені. Замкни їх за собою, коли виходитимеш, гаразд?
— Прийнято до виконання, — віддав він хвацький салют. — Й жодного пива. Ще зарано навіть для тебе.
— Десь завжди п’ята годи…[36]
— Позбав мене від слів пісень, Антоне. Ніч видалася довгою, і якщо не пощастить трохи десь подрімати, в мене попереду довгий день.
– І це прийняв також. Але ж, агов, шерифе, маю погану новину: майже певен, отам у вас голландщина в’язів[37]. Хочете, я дам вам телефон мого спеца з дерев?
— Як знаєш, дякую.
Лайлі до лампочки були ті дерева, особливо сьогодні, хоча вона змушена оцінити глибину недобрих збігів: власна брехня, замовчування Клінта, виснаженість, пожежа, трупи, а тепер ще й хворі дерева — хоча ще й дев’ятої ранку нема. Єдине, чого не вистачає: щоб Джаред зламав собі руку чи ще щось, і тоді Лайла не матиме вибору, окрім як піти до Святого Луки й прохати отця Лафферті взяти її на сповідь.
Здавши задом із заїзду, вона вирушила на схід по Тримейнстрит, загальмувала по-каліфорнійському[38] (за що, якби не була шерифом, отримала б штрафний талон), побачила там, у напрямку 17-го шосе, дим і ввімкнула свою світломузику. Сирену приберегла для тих трьох кварталів, що складали центр Дулінга. Щоб у всіх там зайнявся дух.
4
Перед світлофором навпроти старшої школи барабанив пальцями по керму Френк Ґірі. Він прямував до обійстя судді Сілвера. Старий суддя подзвонив йому на мобільний, і з голосу було чутно, що той ледве стримується. Машина збила його кицьку Какао.
Одна тутешня бездомна жінка, закутана в таку кількість одяганок, що вони навіть прикривали їй ступні, перейшла дорогу перед його пікапом, штовхаючи поперед себе магазинний візок. Вона балакала сама до себе виразним, радісним голосом. Можливо, одна з її особистостей планувала сюрпризну вечірку на день народження якоїсь з інших її особистостей. Френк інколи думав: як гарно бути божевільним, не таким навіженим, яким його, либонь, вважає Ілейн, а справдешнім, таким, що «балакає-сам-із-собою-і-штовхає-магазинний-візок-завантажений-пакетами-з-мотлохом-і-верхньоюполовиною-чоловічого-манекена» божевільним.
Які причини можуть турбувати причинних? Безумні причини, мабуть, хоча Френк любив уявляти, що в тому божевіллі, яке він собі нафантазовував, усе простіше. Вилити собі молочну кашу на голову чи вилити всю її в оцю поштову скриньку? Певне, якщо ти навіжений, це стресовий вибір. Для Френка ж стресом було щорічне скорочення Дулінгського муніципального бюджету, термін якого наближався і яке могло позбавити його роботи, і стресом було терпіти до вікендів, коли він міг побачитися зі своєю дочкою, а ще ж був стрес розуміння того, що Ілейн очікує — колись він не стерпить. Його власна дружина копає під нього, хіба це не стрес? Порівняно з цим, думав він, вирішити: молочну кашу на голову чи в поштову скриньку — це взагалі не проблема. Крупу на голову, молоко — в скриньку. Все. Проблему розв’язано.
Світло перемкнулося на зелене, і Френк завернув ліворуч, на Маллой.
5
На протилежному боці вулиці та бездомна жінка, для волонтерів у притулку Стара Ессі, а колись Ессі Вілкокс, попхала свій візок угору коротким, трав’янистим схилом, що оточував шкільну автомобільну парковку. Досягши замощеного плато, вона спрямувала візок у бік спортивних полів і чагарнику поза ними, де в теплі місяці мала дім.
— Приспішайте, дітки! — примовляла Ессі поперед себе, немов до торохтливого вмісту магазинного візка, але насправді кажучи це своїй невидимій родині з чотирьох однакових маленьких дівчаток, які вервечкою, наче каченята, тягнулися слідом за нею. — Нам треба встигнути додому до вечері — бо інакше ми самі можемо стати вечерею! У відьми в казані!
36
«It's Five O'Clock Somewhere» (2003) — хіт кантрі-співака Алана Джексона; в пісні обігрується популярна фраза, якою виправдовують раннє, до п’ятої вечора, пиття алкоголю.
37
«Голландська хвороба в’язів» — грибок, який часто призводить до загибелі цілих популяцій дерев цієї породи.
38
California stop — коли замість повної зупинки на перехресті перед знаком «Стоп» лише пригальмовують, не припиняючи руху.