— Сонний час, дівуле, — підтакнув Роджер, вишкіряючись, і на якусь мить Террі відчув майже невідпорне прагнення завдати гарту його ґрунтовній сраці.
Натомість він тримав відчиненими для неї двері крузера, і це викликало ще один спомин: той лімузин, який він орендував, щоб поїхати ним на випускний з Мері Джин Стакі. Мері в рожевій сукні без бретельок, з пишними рукавами, той букетик, який він причепив їй на зап’ясток; себе у взятому напрокат смокінгу. Це було в ту золоту епоху, ще до того, як він уперше побачив білоокий труп гарної дівчини з кратером від шротового заряду в її грудях, або чоловіка, який повісився в себе на сіннику, або присаджену на мет проститутку з запалими очима, яка мала такий вигляд, ніби їй залишилося шість місяців життя.
«Я занадто старий для цієї роботи, — подумав Террі. — Треба на пенсію».
Йому було сорок п’ять.
7
Хоча Лайла насправді ще ніколи ні в кого не стріляла, було п’ять випадків, коли вона діставала свій пістолет, і один раз, коли вистрелила в повітря (і ой-вей, скільки через це було паперової роботи.) Як Террі й Роджер, і всі решта в її маленькому загоні лицарів у синій формі, вона розчищала людські останки після багатьох аварій на дорогах округу (зазвичай серед смороду алкоголю, який все ще висів у повітрі.) Вона ухилялася від летючих об’єктів, припиняла сімейні сварки, які дійшли до фізичного рівня, проводила СЛР[44] і накладала шини на поламані кінцівки. Якось вона зі своїми хлопцями знайшла двох дітей, які загубилися в лісі, і ще було кілька випадків, коли її обригали. Багато чого вона надивилася за свої чотирнадцять років у правоохоронних органах, але ще ніколи не бачила заляпаної кров’ю жінки, на якій нема нічого, крім фланелевої сорочки, жінки, котра чимчикує головною автомагістраллю округу Дулінг. Це було вперше.
Вона зі швидкістю вісімдесят миль мчала вгору Головатим пагорбом, і жінка опинилася менш ніж за сотню футів перед крузером. Вона не зробила спроби відскочити ліворуч чи праворуч, але навіть у ту крихітну мить Лайла зовсім не помітила в її очах зляканого виразу «оленятка у світлі фар», тільки спокійну споглядальність. І ще дещо: вона була красунею.
Лайла не змогла б вчасно зупинитися, навіть якби повноцінно виспалася за ніч — на швидкості вісімдесят миль — аж ніяк. Натомість вона крутнула кермо праворуч, оминувши цю жінку серед дороги на якихось кілька дюймів, та й не зовсім оминувши, по-правді; Лайла почула «клап» і раптом, замість дороги позаду машини, бортове люстерко показало Лайлі Лайлу.
Тим часом вона мусила впоратися з крузером Патруль Один, цією ракетою, що вже майже не корилася її управлінню. Вона збила чиюсь поштову скриньку, пославши її в політ, а сам стовпчик, перш ніж повалитись на землю, крутнувся, наче жезл мажоретки. Позаду неї клубочилась курява і Лайла відчувала, як важкий крузер бажає сковзнути до рівчака. Гальма б її не врятували, тому вона навпаки — натисла на газ, додавши швидкості; крузер дерся по правій обочині, щебінка рикошетила від споду машини. Вона мчала якимсь диким робом, навскоси. Якщо її впіймає канава, машина піде перекидом, і шанси на те, що вона побачить Джареда випускником старшої школи, радикально змаліють.
Лайла легенько подала кермо ліворуч: спершу машина пішла юзом, та потім вчепилася й вигуркотіла на шосе. Знову з асфальтом під колесами, Лайла різко вдарила по гальмах, ніс крузера кивнув, скид швидкості так сильно вдавив у неї ремінь безпеки, що Лайла відчула, як вирячилися її очі.
Вона зупинилася в кінці довгої подвійної колії паленої гуми. Колотилося серце. Перед очима плавали чорні цятки.
Щоб не зомліти, вона змусила себе глибоко дихати і подивилася в люстерко заднього огляду.
Та жінка не побігла в ліс, і не дременула вгору Головатим пагорбом, де від цієї відгалужувалася інша дорога, на Перевіз через Круглявий Ручай. Вона там просто стояла, озираючись через плече. Цей погляд назад, вкупі з її голою дупою, що віддималася з-під подолу сорочки, був дивовижно кокетливим — наче пінап-дівчина з якогось календаря Альберто Варгаса[45].
Гарячково дихаючи, з металічним присмаком у роті після викиду адреналіну, Лайла здала задом на під’їзну ґрунтовку якогось маленького, акуратного ранчо. Там, на ґанку, стояла жінка з немовлям на руках. Лайла опустила шибку й гукнула:
— Зайдіть до хати, мем. Зараз же.
Не затримуючись подивитися, чи виконала її наказ ця ґава, Лайла перемкнула важіль і, не забувши об’їхати вбиту поштову скриньку, задом покотила по Головатому Пагорбу — туди, де стояла та жінка. Лайла чула, як її погнутий передній бампер шкрябає одне колесо.
45
Alberto Vargas (1896–1982) — американський графік і живописець перуанського походження, найзнаніший із художників, які працювали в жанрі пінап.