Як бути тепер?
Насамперед він поклав собі ні про що завчасно не повідомляти Крістіні. Це рішення обгрунтував трьома мотивами.
По-перше, не варто, щоб його сьогодні бачили разом з нею поза службою. Якщо його задум завершиться невдачею, усі підозри впадуть на нього. Крістіна лишиться осторонь, отже, матиме вільні руки для активних дій, щоб усунути від себе небезпеку. У будь-якому випадку його акція проти Кеслера відчутно загальмує розслідування. А виграш у часі важить багато.
Перший пункт був обумовлений другим: Крістіна могла розцінити його задум як авантюру, відхилити його ризикований план і запропонувати інший, наприклад, влаштувати замах на Кеслера з допомогою підпільників. Але скільки це забере днів? Кеслер надто обережна людина. Підпільникам прибрати його було б нелегко…
А час не жде!
Саме часу стосувався третій момент: конче необхідно було негайно знищити не зареєстровану папку, заховану в сейфі Кеслера, бо завтра мав прилетіти з Берліна Хейніш, при якому щось зробити буде вже неможливо. Якщо не знищити папку, будь-які заходи по нейтралізації Кеслера виявляться марними.
Таким чином, що потрібно?
Ключ від сейфа!
А ключ у Кеслера…
Але мало знищити папку: факти, вміщені в ній, неважко поновити. До того ж якого шуму наробить Кеслер, якщо зникнуть документи, про які знають лише троє: Кеслер, Рейніке і він, Майєр… На випадок чого підозра впаде на нього! А мета лишиться, недосяжною…
Отак подумки, всебічно виважуючи обставини, Майєр невблаганно посувався до єдино можливого логічного висновку: йому випадало знешкодити Кеслера. Інші варіанти ситуація виключала. Отже, лишалася негайна дія. І акт перший матиме назву — «Фон Злодій». Слід вчинити так, як підказала вчора Крістіна, і протії чого він категорично заперечував. Але то було вчора! Останні події внесли коректив…
Коли Віллі Майєр дійшов твердого рішення, сумніви облишили його. Мозок працював чітко і холодно. Не зволікати! Тепер йому ніхто не заважав…
Віллі рішуче підняв трубку і зателефонував до штабу зондеркоманди «Кюнсберг»:
— Прошу з’єднати мене з паном зондерфюрером Краллертом!
По хвилі трубка сухо озвалася:
— Секретар пана Краллерта шарфюрер Кінце слухає!
— Мені потрібен пан зондерфюрер особисто! — категоричним тоном наполіг Майєр.
— З ким маю честь?
— Говорить оберштурмфюрер Майєр з особливої групи оберштурмбанфюрера Хейніша. Чули про таку?
— Безумовно! Прошу хвилину зачекати.
По нетривалій паузі телефон озвався іншим, бундючним і немовби жирним голосом:
— Краллерт слухає!
— Маю свідчення про нелояльну оцінку діяльності зондеркоманди «Кюнсберг» і вашої особисто…
Він не встиг закінчити.
— Чудово! — сито буркнула трубка. Це несподіване «чудово» Майєра приголомшило. — Про такі речі доповідають особисто!
— Розумію…
— Чи можете приїхати до мене зараз?
— Так точно!
— Скільки вам потрібно часу на їзду?
— Максимум півгодини.
— Чудово! За півгодини я вас чекатиму.
Телефон замовк, і Майєр поклав трубку.
Підрозділи зондеркоманди «Кюнсберг» базувалися безпосередньо в Ставрополі, штаб же її містився в приміському залізничному селищі Шпаковському, де біля товарних колій були скупчені складські приміщення зондеркоманди. На мотоциклі туди — півгодини їзди. Майєр, вирушаючи до Краллерта, прихопив із собою протитанкову гранату і два толових патрони, які заховав під відкидне сидіння коляски. Це нічого б і не важило, бо ніхто не їздить беззбройним. Та водночас було б зайве, якби вибухівка потрапила на чиїсь очі.
Майєр гнав мотоцикл на повну швидкість і прибув раніше, ніж домовились. Він зробив це для того, щоб точно виміряти відстань у часі; шлях тримали в доброму стані — воронки від авіабомб були засипані і зрівняні. Проте їх доволі зяяло обабіч затіненого деревами шляху.
Він запалив цигарку, не поспішаючи до штабу. Десять заощаджених хвилин спливуть швидко. А вони йому ще будуть конче потрібні, ці десять куцих хвилин…
Вчасно він увійшов до штабу «Кюнсберг» і вийшов на другий поверх по сходах, вкритих килимовою доріжкою.