— Як це так? — витріщився Рейніке. — Чому ж він спалив?
— А навіщо вони йому? Адже справу давно закрито. Усю веремію з Мюллером він підняв лише для того, щоб відвернути увагу від власного злочину. Тому й тебе відіслав…
— А й справді! — ще не дуже впевнено погодився обер-лейтенант. — Що ж тепер буде? Якщо оберштурмбанфюрер дізнається про папери…
— Від кого? Вони не зареєстровані, а це все одно, що ніяких паперів не було. Головне — не патякати зайве…
— Віллі, — прозрів Рейніке, — як друга, благаю…
— Не турбуйся — мовчатиму.
Розділ 11
ТАЄМНИЦЯ ЗАХОВАНА В СЕЙФІ
Із Берліна, міста одвіку чиновного, похмурого, графічно одноманітного, позначеного помпезним несмаком і навіть в своїх лицарсько-кайзерівських прикрасах трафаретного, оберштурмбанфюрер Хейніш повернувся теж немов закам’янілий.
Визначеність!
Ось те слово, що концентрувало в собі його розмаїті враження. І ще додаткові до нього слова: суворість, рішучість, непохитність. А це завжди відповідало його плакатним уявам про істинний арійський дух.
У Берліні до нього поставилися понад усякі сподівання.
Хейніш мав широкий доступ для загального ознайомлення до поки що секретних матеріалів. Поки що, бо незабаром вони будуть оголошені по радіо для всіх, подеколи — з подробицями. Проте, оскільки втілювати в живу практику нові настанови фюрера потрібно було вже зараз, не зволікаючи, не гаючи жодного дня (з огляду на безупинний наступ росіян), шеф СД, обергрупенфюрер Кальтенбруннер сам розпорядився, щоб прибулого ознайомили з максимумом матеріалів, що змальовували в перспективі нові орієнтири. Для розуміння. І чіткого усвідомлення нових завдань в обширах загальної політики «тисячолітнього рейху».
Ця виявлена довіра немовби піднесла Хейніша, прилучила до найвищої еліти, яка вирішує долі фронтів, народів, держав.
Кому дякувати за це? Насамперед собі. Його практичне гасло було коротке і недвозначне — «Кулі і шибениці!» Воно не зрадило його і було оцінено належним чином. Війна нищить м’якотілих навіть на тилових посадах… А його порядкування кулями і шибеницями спочатку підвищило у званні, а тепер оздобило руку есесівським перснем, ознакою належності до еліти з еліт, другою за значенням після золотого партійного значка.
Найбільше враження на Хейніша справила стенограма наради, яка відбулася у ставці фюрера «Вольфшан-це» 10 січня 1943 року.
Гітлер виголосив тригодинну промову перед прибулими до нього румунськими союзниками. Разом з Антонеску і віце-прем’єром Румунії його слухали начальник румунського генерального штабу Штефля, Ріббентроп, Кейтель, Йодль, Цейтцлер — уся вища військова і цивільна ієрархія.
Ця нарада мала насамперед пропагандистський характер, але водночас вносила в загальну політичну стратегію нові мотиви. Точніше — поновлювалися старі, оті, що, мов непотрібний мотлох, були відкинуті з пропагандистського обігу геть з початком відвертої і неприхованої боротьби за світове панування. Є точна дата і точне джерело — виступ фюрера 1 вересня 1939 року.
І тепер — крутий поворот до старого, до оманливих гачків, які в тридцяті роки ловили державних мужів Європи. «Більшовицька загроза» — ось жупел, на який тоді нанизувалися їхні вчинки і який перекраював на картах кордони. Магічна формула, яка кидала під ноги солдатів вермахту чужі території, поневолювала країни без війни. «Великонімеччина — бастіон західної цивілізації у боротьбі з червоною навалою». Це визначення Хейніш пам’ятав із старих часів.
Щоправда, кінцева мета і тепер лишалася незмінною: світове панування нордичної раси. Проте внаслідок зміни воєнної ситуації, яка остаточно поховала розрахунки генштабу на блискавичну перемогу, фюрер вважав за доцільне знову підняти на щит примару «більшовицької загрози». «Третій рейх», що стер кордони багатьох країн, тепер величався під промовистою вивіскою — «Фортеця Європа». Фортеця, яку слід надійно захищати. А відтак боротьба з червоною небезпекою — спільна справа всіх європейців. Не лише німців… І насамперед нехай замисляться над цим діячі з англо-американського тандема! Чи не сприяють вони, воюючи з «фортецею Європа», власній загибелі? Цей трюк колись давав чудовий ефект…
Щоб бути певним у своїх висновках, що їх незабаром доведеться викласти і розтовкмачити підлеглим, Хейніш старанно виписав із стенограми слова фюрера, з яких випливало усе інше:
«Якщо його, фюрера, запитають, як і коли може завершитися війна, він скаже, що це, певно, єдине запитання, на яке за всю історію не спромігся дати точної відповіді жоден державний діяч або полководець… У такому величезному конфлікті, як світова війна, необхідно лише виразно бачити мету, ясно усвідомлювати передумови її здійснення і піклуватися про досягнення цієї мети. Головне — духовна зібраність, тобто фанатична рішучість за будь-яких обставин не капітулювати».