У світлі цих завдань велика роль відводилась розвідці, і тому Хейніша не здивувало, коли обергрупенфюрер Кальтенбруннер повідомив про його нове призначення до центру підготовки і закиду агентів «Цепеліна» у глибокі тили Радянського Союзу, зокрема на Кавказ. Сюди він прибув лише для того, щоб залагодити необхідні справи і передати очолювану ним групу своєму наступнику. І ще у нього викликала задоволення думка, що до берлінського-підготовчого центру «Цепеліна» він з’явиться не з порожніми руками, а з добрим особистим багажем — досьє на чотирьох вишколених агентів, яких залишає в тилу росіян. Хто вони і що вони, під якими личинами діятимуть, явки і паролі знатиме лише він, і більше ніхто. Він ретельно готував їх разом з Кеслером, а слідчий, можна сказати, вчасно зник. Звістку про його загибель Хейніш зустрів з спокійною байдужістю: смерть Кеслера його цілком влаштовувала. І зараз, походжаючи у задумі по кабінету, він раз у раз втішно позирав на сейф, де зберігалася його віднині особиста власність — дані про кількох агентів.
Крістіна теж думала про сейф. Це не було випадковим збігом, що думки їх обох поверталися до таємниць, які ховав у собі броньований ящик. Оберштурмбанфюрер знав, що там, а шарфюрер прагнула про це дізнатися. З прикрістю згадувала слова Віллі Майєра, що до сейфа їм не добратися. Для цього вони й справді не мали ніякої можливості.
Заважав не хто інший, як сам Хейніш, який зайняв під свої службово-побутові потреби трикімнатний номер готелю: робочий кабінет, вітальня, спальна кімната. Він не покидав це приміщення вдень і вночі. А якщо кудись і відлучався, то неодмінно брав із собою Крістіну Бергер — їй здавалося, що просто як декоративний елемент.
Як же виконати завдання Центру? Як допомогти знешкодити небезпечних шпигунів і диверсантів, поки вони в тилу Червоної Армії не накоїли лиха? Які завдання на них покладено? Вбивство воєначальників? Висадження мостів у важкопрохідних гірських ущелинах? Організація підпільних націоналістичних кубел і впровадження терору над мирним населенням? Невідомо. І за цю невідомість хтось платитиме життям, поки інші люди викриють цю зміїну нечисть. Прикро! Якби ж дізнатися бодай про особисті прикмети «привидів» Хейніша. На допиті б самі все виклали…
Таємниця «привидів» поряд. Від Крістіни її відділяє лише сталева стінка.
— Ви закінчили? — запитав оберштурмбанфюрер.
— Одну мить, пане Хейніш, — заклопотано відповіла Крістіна.
Хейніш поправив на пальці свою гордість — есесівський перстень, привезений з Берліна. Він ще не прижився на пальці, совався, і верхня бляшка з стилізованим павуком чомусь весь час хилилася ліворуч, ховаючись у проміжок між пальцями. А цей перстень, імітація сановної оздоби прадавніх племінних вождів германської раси, був свого роду нагородою і надавав його власникові певної службової ваги. Далеко не кожен чин СС має на руці отаку суто нордичну оздобу! Проста річ, грубої ковки, а не міняється й на золото…
Він, уже за звичкою, що виробилася у нього після одержання есесівського персня, поглянув і на тонкі пальчики шарфюрера, мов виточені з підрожевленого перламутру. І раптом помітив — чому не раніше? — на пальчику лівої руки тонку обручку, що сяяла щирим золотом. На брунатному камені теж проглядався якийсь візерунок. Йому здалося, що цю обручку він уже колись бачив, навіть тримав у руках. Та цього не може бути — фрейлейн він знає лише якихось півроку і досі не бачив у неї ніяких жіночих оздоб взагалі. Чорна уніформа — ось її єдина оздоба, яку, до речі, він сам їй видав.
— О, фрейлейн! — люб’язно мовив він. — Я бачу, ви почали себе прикрашати! Це щось у вас нове…
— Про що ви, пане оберштурмбанфюрер? — здивовано звела брови Крістіна.
— У вас на руці перстень!
— То й що? — засмутилась Крістіна.
— Звідки він у вас? — Додав значуще: — Захоплені у ворога цінності належать рейхові…
— А, ви про це!.. Нічого такого, що підлягало б покаранню, пане Хейніш, — на її вустах майнув гіркий усміх.