— І все ж прошу відповісти. Вважайте це моєю примхою.
Крістіна відповіла тихо, соромливо:
— Це єдине, що мені лишилося у спадщину на згадку про Адольфа.
— Про якого? Адольфа Шеєра?
— Про нього.
— Поясніть, будь ласка. Я вас не зовсім розумію. Про яку спадщину ви кажете?
— Цю обручку Адольф одягнув мені за кілька хвилин перед тим, як сісти на літак… Сказав, що так робили його предки. Що він мав на увазі, не знаю. Думала, запитаю, коли повернеться. А він не повернувся… Ніби передчував, що то була наша остання, прощальна зустріч…
— Цікаво! — Хейніш помітно зосередився. — Дозволите глянути?
— Вам? Із задоволенням, пане оберштурмбанфюрер!
Крістіна легким порухом зняла перстень і простягла його Хейнішу. Він узяв обручку, задумливо зважив на долоні, підійшов до вікна, до сонячного світла, уважно оглянув з усіх боків і якось по-новому позирнув на фрейлейн Крістіну Бергер.
— Це не просто жіноча прикраса, — нарешті значимо проказав.
— А що?
— Не знаєте?
— Я ж вам щойно казала…
— Ах так, не встигли розпитати.
Він пильно глянув Крістіні в очі, де світилося жагуче запитання.
— Чи відоме вам значення… жесту Шеєра? — звівши брови, як на допиті, запитав Хейніш.
— Ви так питаєте… Я просто гублюся! — з тривогою обізвалась Крістіна.
— Це не просто перстень! — з грізним притиском вирік він.
— А що ж? — сполохалася розгублена фрейлейн.
І тоді Хейніш з умінням досвідченого майстра приголомшив її новиною:
— Це спадкова обручка Шеєрів! Збагнули? — Він приязно зареготав, вельми задоволений, що так вдало підготував ефектну кінцівку удаваною суворістю.
— Пане Хейніш, — зраділа й Крістіна, — ви щось знаєте про перстень?
— Ще б пак! — Він аж заяснів. — Бачите: сплячий лелека, що спирається на меч?
— Скільки разів дивилася, стільки й дивувалася: що цей малюнок означає?
— Сплячий лелека — родовий гербовий знак Шеєрів. Цю обручку, фрейлейн, чоловіки Шеєри споконвіку одягають на руку нареченої. Коли Адольф одягнув її на ваш пальчик, це означає — він узяв з вами шлюб! У наші часи — шляхетний вчинок. На жаль, мені було невідомо, що ваші стосунки набрали такого близького, родинного характеру. Проте хоч і з запізненням, але я вітаю вас, фрейлейн, з чудовою партією! У вас був гідний чоловік, котрим ви завжди можете пишатися.
— У мене не було чоловіка, пане Хейніш, — тихо озвалась Крістіна, — ніякого…
— Що? Відмовляєтесь від Адольфа?
— Від коханого я не відмовляюсь, але в наш час подарована обручка — не доказ, не має юридичної ваги. З мене сміятимуться, якщо я хоч словом…
— А ви нікому й не кажіть! — із щирим співчуттям порадив Хейніш. — Однак запевняю вас, що особисто для мене ваша обручка — до речі, візьміть її — є доказом. Я близько товаришував з батьком Адольфа і знаю символічне значення цієї речі.
— Дякую за добре слово, пане Хейніш, — сказала, зронивши сльозу.
— Бачу, я вас мимоволі засмутив… Ви вільні. Йдіть до себе і заспокойтеся… А до мене, прошу, покличте Майєра.
Хейніш так розчулився од власної доброти, що з наказового тону перейшов на галантний.
Крістіна поволі пішла до дверей.
«Цікаво! — подумав Хейніш. — Війна і кохання, життя і смерть, ніжні почуття в пекельному вирі.’ Шкода дівчини. їй справді ніхто не повірить».
Він не мав і найменшої підозри, що це був тонко розрахований Крістінин хід — привернути на себе увагу і примусити замислитися про її долю…
Її вагітність — це друге, про що дізнається Хейніш, але вже не від неї… Як він сприйме цю звістку, як поведеться? Що вирішить?
Вона повинна попередити Майєра про свою розмову з Хейнішем. Другий хід — його. У слушну хвилину…
Здається, Хейніш не блазнював, поставився до неї уважно, співчутливо. Чи поведеться він так само й тоді, коли клопотатися її долею доведеться йому не на словах, а на ділі?
Проте слід рішуче йти до кінця!
Ставка в цій грі дуже висока — Берлін! І це була б її маленька особиста перемога у великій народній війні…
І ще: необхідно сьогодні ж надіслати до Центру шифровку про поки що таємничий оборонний рубіж німців і планування звідти нового наступу, хоч і не пощастило дізнатися про найголовніше — де на нашій многостраждальній землі має пролягти ота перепона.
Розділ 12
«БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ!»
— З’явився за вашим наказом, пане оберштурмбанфюрер!
— Проходьте і сідайте, Віллі.
Хейніш допитливо глянув на Майєра і запитав: