І хоч усе це Крістіні Бергер було ще невідоме, вона вловила головне в повчальній балаканині пана обер-штурмбанфюрера: завдяки офіційному ставленню до дітонародження виконання її завдання набагато спрощується. Дальший перебіг розмови довів їй, що далекі товариші, ретельно готуючи передумови її перебазування до Берліна, не помилялися в можливості ускладнень і намагалися врахувати все до дрібниць. Мусить виїхати не просто до Німеччини, а закріпитися в Берліні, у матері Адольфа Шеєра.
І про це їй нагадав оберштурмбанфюрер Хейніш:
— Отже, не хвилюйтеся, фрейлейн, все буде гаразд. Питання лише в тому, де вам зупинитися, — адже у рейху, як і поза ним, рідних у вас нема.
— Нема, — згаслою луною озвалася Крістіна.
— Оберштурмфюрер Майєр пропонує відправити вас до родини батька вашої дитини.
— Конкретно — до фрау Патріції Шеєр, — втрутився Біллі.
— Це ж мене і хвилює! Я добре знаю Патріцію — свавільна жінка, що надто прямолінійно трактує деякі застарілі релігійні догми…
— Вона не прийме мене! — розпачливо мовила Крістіна.
— Примусимо! — рішуче мовив Майєр.
— Не так це просто, — остудив його запал Хейніш. — Ця пані досі не усвідомила, як нестерпно, коли німецьким дітям проповідують буцім їхні патріархи — брудні єврейські свині Авраам, Ісаак та Іаков. Вона не розуміє, що німецькими героями не можуть бути Мойсей, Давид і Соломон. А тим самим вона відкидає істинних героїв німецького духу — Зігфріда і Брунгільду, Армінія і Верцінгеторікса, Фрідріха Великого і Бісмарка.
Це було важливо для Крістіни: Патріція Шеєр вимальовувалась у цікавому освітленні.
— Гадаю, — гримів далі Хейніш, — після сказаного вже нікого не здивує, що вона висповідує біблійно-пацифістську догму «не убий». — І люто додав: — А їй же кілька разів намагалися втовкмачити, що отака уява про світ межує з нелояльним ставленням до расової науки, до історичних дороговказів фюрера! Жахлива жінка, пойнята зрадницькими настроями… Тільки й рятують її впливові зв’язки і те, що вона сидить, мов миша, вдома і за стіни свого варнякання не виносить. Ясно?
— Кепські справи! — замислено мовив Майєр.
— Ви знову поспішаєте з висновками, Віллі, — зупинив його Хейніш. — Вони були б кепські, якби фрейлейн не носила на пальчику обручку Шеєрів. І будьте певні, через цю річ пані Патріція переполохає пів-Берліна, щоб обернути фрейлейн Бергер на повноправну фрау Шеєр! Фрейлейн, чи зможете ви колись сказати, що працівники служби безпеки не приділили вам максимальної уваги?
Хейніш явно хизувався своєю зичливістю. Як і кожен кат, він полюбляв виставляти себе добряком. Чекає подяки… Ну, що ж!
— Ніколи, пане оберштурмбанфюрер! — гаряче запевнила Крістіна. — Я незмірно вдячна вам! Це щастя, що доля нагородила мене таким людяним шефом!
Хейніш похитував у такт головою з неприхованим задоволенням. Мовив повчально:
— У рейху, фрейлейн, немає сиріт. Кожен німець має батька — великого фюрера. І тому було б небажано і навіть прикро, якби на вас хоч найменшою мірою вплинули мерзенні пацифістські марення фрау Шеєр… Будьте обережні у поводженні з нею!
Розділ 13
«ПРИВИДИ» З’ЯВЛЯЮТЬСЯ УНОЧІ
Останніми днями оберштурмфюрер Віллі Майєр ранками та вечорами ходив із Крістіною прогулювати пса. Це нікого не дивувало. Посилений інтерес Майєра до чарівної фрейлейн був очевидним і природним.
Їм було зручно отак зустрічатися і розмовляти, не викликаючи підозр.
Погода теж сприяла їхньому усамітненню — вона різко погіршала. Температура впала на двадцять градусів нижче нуля, що траплялося рідко у цьому краю. Різкий, шквальний, крижаний вітер проганяв з вулиць всіх, окрім зіщулених патрулів.
Нав’язливо впадало в око безліч об’яв німецької комендатури, уже стемнілих або пожовклих, наклеєних на стовпах і стінах будинків. їх легко було впізнавати по завжди жирно і крупно видрукуваному РОЗСТРІЛ.
Ставрополь доживав свої останні дні «під німцем». Під натиском успішно наступаючих радянських військ ворог відступав. Деякі органи німецької влади і тилові військові підрозділи уже покинули місто, інші військові частини спішно готувались до від’їзду.