— Скоріше. Патруль скоро повернеться, — квапила Крістіна.
— Чи зможете завтра в обід прийти на базар? — спитав Хатагов.
— Зможу. Буду прогулювати собаку.
— Тоді слухайте: на базарі, біля скоб’яного кіоска, буде торгувати рукавичками моя хазяйка, ви її знаєте. Підійдете до неї і поцікавитесь товаром. Вона вам покаже чоловіка, від якого одержите ключ. Здається, повертається патруль…
Крістіна шарпнула за поводок.
— Додому, Віт!
…Базар жив своїм життям. Торгували цивільні й військові. Тут були німецькі та румунські солдати й офіцери— продавали панчохи, дитячі ковдри, борошно… Крістіна, уникаючи зустрічі з поліцаями і гітлерівськими вояками, утримуючи на повідку Віта, пробилася на протилежний бік базару, де торгували шкіряними товарами. Підійшла до Хатагової.
— У вас є рукавички мого розміру?
— Треба пошукати, — Хатагова нагнулась до свого мішка. — Зараз він підійде, — пошепки мовила.
Крістіна почула за спиною чоловічий голос:
— Панночко, купіть мої рукавички.
Повернулась: перед нею стояв молодий хлопець у кубанці, зсунутій на потилицю, і тримав у руках добру дюжину рукавичок.
— Візьміть, будь ласка, оці — не пошкодуєте.
Крістіна одягла рукавичку на ліву руку і наштовхнулась пальцем на ключ.
— Ти чого це перехоплюєш покупця? — накинулась на хлопця Хатагова. — Бач, який знайшовся! Ану іди геть!
— Мовчати! — гримнула Крістіна і відійшла з хлопцем праворуч. — Я купую те, що мені подобається…
Прогулюючись пустельними, вітряними вулицями Ставрополя, Крістіна і Віллі востаннє узгоджували свої дії.
План Бергер був такий: після того, як Готенхауз вибив з дверей номера старий замок, він не зміг на його місце установити новий, бо там утворилася дірка, і він змушений був приладнати так званий «англійський» у другому місці дверей, а дірку було забито чорним диктом. Зроблено все це наспіх, ненадійно. Отже, дикт можна легко видавити з коридора.
Отвір був достатньо широкий, і Крістіна вирішила скористатися ним для того, щоб звідти, з номера, фотографувати «привидів» Хейніша, яких Віллі Майєр проводитиме до оберштурмбанфюрера по коридору, освітленому в достатній мірі для надчутливої плівки.
— Ще раз про порядок наших дій. — мовила Крістіна. — У зручний момент, коли в коридорі нікого не буде, ви видавлюєте фанерку і відмикаєте номер. Після того стукаєте до мене. Тричі по два коротких удари.
— Тричі по два коротких, — повторив Майєр.
— Я зачиняюся в номері. Агентів проводьте до Хейніша без поспіху, серединою коридора.
— Це зрозуміло…
— Скільки їх буде?
— Хейніш сказав — четверо.
— Ви їх знаєте в обличчя?
— Ні. Знаю тільки резидента.
— Хто він?
— Якийсь Шеварладзе, займає керівне становище в Північно-кавказькому легіоні[17]. Він очолюватиме групу цих агентів.
— Як же ви будете зустрічати їх, коли не знаєте в обличчя?
— При вході до готелю мені їх будуть передавати співробітники СД, з якими ці агенти мають зв’язок.
— Вони зустрінуться між собою?
— Ні. Виводити з готелю буду другим ходом. Агенти не повинні знати один одного. їх імена, псевдоніми, місця осідання відомі лише Хейнішу і резиденту.
— Отже, Хейніш розмовлятиме з агентами поодинці?
— Так. В присутності резидента — він повинен знати своїх підлеглих.
— Скільки це триватиме?
— Максимально — дві години.
— Це добре, — полегшено зітхнула Крістіна.
— Хвилюєтесь? — співчутливо запитав Віллі.
— Трохи…
— Не варто — я ж вас страхуватиму, — заспокійливо мовив він.
Крістіна вдячно всміхнулася. Звісно, страховка Майєра не зайва. Навіть необхідна. Тільки йому не відомо, що Марков з підпільниками подбали й про це.
Її страхуватиме однорукий натирач підлог, що двічі на тиждень натирав уночі паркет коридорів. Скільки разів вона бачила цього непримітного, мовчазного чоловіка і жодного разу не звертала особливої уваги. Як і всі мешканці готелю. І от, виявляється, він — товариш, друг, боєць таємного фронту, лінія якого пролягає й по готельних коридорах… Сказати Майєрові? Мабуть, треба. Бо ще прожене. Але без подробиць. Лише натякнути, і край.
— Сьогодні вночі натиратимуть підлогу, — сказала вона.
— Про це не турбуйтеся: скасуємо! — запевнив Віллі.
— Не треба! — коротко наказала Крістіна.
— Чому? — здивувався Майєр.
— Взагалі не чіпайте натирача підлог, — замість відповіді додала вона.
— Зрозуміло… Ну що ж, нехай собі порається…
— І ще, Віллі: нам необхідний запис розмов.
17
Північно-кавказький легіон був сформований під Варшавою 1942 р. німецько-фашистськими органами з військовополонених — зрадників Батьківщини.