— Якщо маленький чоловічок-хробачок, якого чавлять всі лиха, піднесе за такої ситуації руки вгору — здасться на милість переможця, я такого розумію! Але я мушу висловити: як героїчно!.. Це неможливо заперечувати!.. Звісно, і багато хто з німців!.. І що ми, з нашим дійсно таким духовно стійким офіцерським корпусом, з нашими високобоєздатними солдатами і нашою зброєю, що переважає російську, не здатні!.. Ми ж завжди переважали ворога!.. Тільки Москва і Сталінград… Тільки-но я сьогодні вночі почув про це, я негайно наказав уточнити, чи дійсно все це оголошено по всьому світу, чи мені тільки уві сні примарилося. Якби не встигли розбазікати по радіо, я б моментально щось… Найбільше мене казить, що через одного-єдиного слабосильного, безхребетного… перекреслено мужність величезної кількості вояків!.. Уявіть собі: він прибуває до Москви… Там він підпише все!.. Усе, що вимагатимуть… І ще шкрябатиме відозви… Самі переконаєтеся: тепер вони дійдуть до найглибшого морального падіння! Ясно одне: всяке зло неодмінно породжує інше!
Нарешті за весь час розмови Цейтцлер вперше заклопотано запитав по-службовому:
— Завтра робитимуть повідомлення про події в Сталінграді для нашої і зарубіжної преси. Чи не скасувати?
— Ні… Але я хочу ще повернутися до попередньої думки. Румунський генерал Ласкар загинув зі своїми людьми[22]. Я задоволений тим, що встиг нагородити його за життя Залізним хрестом з дубовим листям. Тож як могло скоїтися таке? Коли я сьогодні о пів на третю ночі дізнався про це — я рано ліг спати, я одразу викликав Путткамера і звелів йому… Весь штаб його у полоні! Відтепер червоні підуть навально…
— Я також так гадаю, — погодився Цейтцлер.
Гітлер витріщив на нього очі мов несамовитий і прошепотів:
— Він найближчим часом патякатиме по радіо, ось побачите. І Шмідт з Зейдліцом репетуватимуть перед мікрофоном. Росіяни зачинять їх у підвалі з пацюками, і за якихось дві доби їхні язики розв’яжуться…
Мешканців бетонованих бункерів «Вовчого лігва» лихоманило.
Новий наступ Червоної Армії під Сталінградом створив реальну загрозу повного оточення всього південного флангу гітлерівського вермахту, що діяв на Східному фронті,— від Дону до Кавказу та Чорноморського узбережжя і від приволзького степу до Азовського моря. На підступах до Головного Кавказького хребта безнадійно загрузла 1-а танкова армія на чолі з фон Клейстом. На узбережжі Чорного моря безсило тупцювала на місці 17-та польова армія Руоффа. І це не рахуючи румунських, угорських і словацьких дивізій, а також окремих корпусів (в тому числі спецкорпус «Ф»), частин, зондеркоманд і «національних легіонів»… У такому «котлі» зварилася б гарна юшка! І тому зловісна примара нової катастрофи породила нове лячне визначення: «Супер-Сталінград». Воно увійшло в офіційну штабну термінологію і задокументовано. А генерал-полковникові фон Клейсту з того ляку було присвоєно звання генерал-фельдмаршала, про яке він не мріяв навіть в пору своїх найбільших успіхів. Панувала тверда певність, що прусський юнкер фон Клейст на випадок чого таки застрелиться! Про забезпечення його сім’ї фюрер подбав наперед — разом з маршальським жезлом він вручив йому 250 тисяч рейхсмарок. Дарунок на купівлю баронського маєтку…
То що ж виходить? Аби отримати маршальський жезл, слід потрапити в залізне кільце повального винищення або сторчголов тікати, гублячи людей і втрачаючи воєнну техніку? Отак переможне слово «Сталінград» почало породжувати битих дойче-фельдмаршалів. Парадоксально, але факт…
Розділ 15
ПОСИЛКА ВІД СТУДЕНТКИ
Краснодар — столиця кубанського краю, місто козачої слави. Генерал Роговцев знався з цим містом добре і здавна — ще з часів громадянської війни. Потім, у довоєнні часи, неоднораз навідувався до Краснодара в службових справах. Щоразу помічав зміни: нові будови, нові житла, санаторії, будинки відпочинку.
А зараз, коли разом з військами увійшов до нього, то спершу і не впізнав. Краснодар був зруйнований, скалічений, спалений, розстріляний… На кожному кроці — сліди кривавих злочинів.
Місто планомірно зруйнували винищувальні зондеркоманди. Дерева палили з вогнеметів. Будинки здіймали у повітря вибухівкою. В’язнів розстрілювали прямо в камерах. У кожному карцері знайшли по трупу — в них стріляли крізь вічко у дверях. Попелища, руїни, трупи… Підірвано будівлі геть усіх інститутів, технікумів, шкіл, бібліотек, лікарень, будинків культури і відпочинку, кінотеатрів і клубів. Зруйнування були такі «тотальні», що центральні вулиці Красна і Пролетарська виявилися похованими під руїнами. Довелося танками таранити купи битої цегли, щоб прокласти придатні для проїзду шляхи. А на вцілілих деревах досі ввижалися повішені.
22
Насправді генерал Ласкар потрапив разом із своїм корпусом у полон одним з перших, про «високу» нагороду Гітлера навіть нічого не знав.