— Подивлюся потім! — зупинив його Кеслер і збуджено мовив: — Це надає всій справі нового освітлення. Мабуть, це той самий «вальтер», якого Мюллер збирався подарувати своїй нареченій?
— Так точно! — ревнув Рейніке.
— Але ж цей спідничник Мюллер міг подарувати пістолет іншій жінці.
— Звичайно, міг, — підтакнув обер-лейтенант.
— Коло звужується: якій саме?
— Есмеральді! — гордий своєю проникливістю, бовкнув Франц.
— Е ні! — не погодився Кеслер. — Ліжко Есмеральди не потребувало жодних дарунків. Вона була безвідмовна, як надійний армійський автомат… Але годі з цим! Давайте папери.
Рейніке заходився розстібати планшет.
— Ну, Віллі, — нарешті Кеслер звернувся й до Майєра, — що ви на це скажете? Успіх — понад усякі сподівання! Тепер можна сміливо робити деякі цікаві припущення…
— Здається, вони у вас уже є? — примусив себе улесливо всміхнутися Майєр.
— Віддавна! І вони вам відомі. Але за браком доказів… — Він не закінчив думку, бо дещо згадав, і шпигнув: — А ви, Майєре, намагалися справу Мюллера спалити! Добре, що я своєчасно втрутився.
Масні оченята Кеслера переможно поблискували.
— Ходімо, Рейніке! — покликав слідчий за собою обер-лейтенанта.
Майєрові не треба було з’ясовувати, на кого Кеслер в’яже зашморг: він і так про це добре відав. Але останні події буквально приголомшили його: Крістіні загрожував провал. Відтепер, маючи на руках речові докази, Кеслер ні перед ким не поступиться. А Віллі не міг навіть уявити фрейлейн катованою, замордованою.
Отже, Майєрові випадало діяти… І то — швидко, енергійно! Він одразу ж подумки зазначив: Кеслер не зареєстрував привезені документи. Зараз він перекладе їх до ділової папки. А далі? Принесе йому на реєстрацію? Навряд. Адже справу закрито Хейнішем. Куди ж їх подіти? Замкне в особистому сейфі?
Як не дивно, а до почуттів, що розбурхали Майєра, домішувалося й задоволення. Чому? Мабуть, тому, що психологічно йому було необхідно якнайшвидше утвердитися в своїй новій ролі радянського розвідника, упевнитися в можливостях активного протиборства, переконатися у власних здібностях.
Та він, непомітно для самого себе, давно був у тій ролі, яку обрав не зовсім свідомо. Усе почалося з доручення Хейніша опікувати фрейлейн Бергер — подбати про форму на її гарну фігурку, знайти пристойне житло, оборонити від зазіхань залицяльників. А потім убивство Мюллера, пожертва Есмеральдою для врятування Крістіни і удар, який завдав йому Хейніш, що наказав буквально з рук в руки передати фрейлейн берлінському зальотнику Адольфу Шеєру… Служба! До чого вона тільки примушує людину? Він, Віллі Майєр, відсунувся в тінь там, де поліз би у відчайдушну бійку перший-ліпший сільський парубійко. А він причавив службовим чоботом найніжніші свої почуття. Поступився, сумно змирився. А все ж і надалі дбав про безпеку Крістіни і навіть про її можливий у фронтових умовах добробут. Подеколи Майєрові здавалося, що це стало сенсом його життя. Розумів, що надто перебільшує, але до певної міри, ніде правди діти, воно так і було.
Як бути тепер?
Насамперед він поклав собі ні про що завчасно не повідомляти Крістіні. Це рішення обгрунтував трьома мотивами.
По-перше, не варто, щоб його сьогодні бачили разом з нею поза службою. Якщо його задум завершиться невдачею, усі підозри впадуть на нього. Крістіна лишиться осторонь, отже, матиме вільні руки для активних дій, щоб усунути від себе небезпеку. У будь-якому випадку його акція проти Кеслера відчутно загальмує розслідування. А виграш у часі важить багато.
Перший пункт був обумовлений другим: Крістіна могла розцінити його задум як авантюру, відхилити його ризикований план і запропонувати інший, наприклад, влаштувати замах на Кеслера з допомогою підпільників. Але скільки це забере днів? Кеслер надто обережна людина. Підпільникам прибрати його було б нелегко…
А час не жде!
Саме часу стосувався третій момент: конче необхідно було негайно знищити не зареєстровану папку, заховану в сейфі Кеслера, бо завтра мав прилетіти з Берліна Хейніш, при якому щось зробити буде вже неможливо. Якщо не знищити папку, будь-які заходи по нейтралізації Кеслера виявляться марними.
Таким чином, що потрібно?
Ключ від сейфа!
А ключ у Кеслера…
Але мало знищити папку: факти, вміщені в ній, неважко поновити. До того ж якого шуму наробить Кеслер, якщо зникнуть документи, про які знають лише троє: Кеслер, Рейніке і він, Майєр… На випадок чого підозра впаде на нього! А мета лишиться, недосяжною…
Отак подумки, всебічно виважуючи обставини, Майєр невблаганно посувався до єдино можливого логічного висновку: йому випадало знешкодити Кеслера. Інші варіанти ситуація виключала. Отже, лишалася негайна дія. І акт перший матиме назву — «Фон Злодій». Слід вчинити так, як підказала вчора Крістіна, і протії чого він категорично заперечував. Але то було вчора! Останні події внесли коректив…
Коли Віллі Майєр дійшов твердого рішення, сумніви облишили його. Мозок працював чітко і холодно. Не зволікати! Тепер йому ніхто не заважав…
Віллі рішуче підняв трубку і зателефонував до штабу зондеркоманди «Кюнсберг»:
— Прошу з’єднати мене з паном зондерфюрером Краллертом!
По хвилі трубка сухо озвалася:
— Секретар пана Краллерта шарфюрер Кінце слухає!
— Мені потрібен пан зондерфюрер особисто! — категоричним тоном наполіг Майєр.
— З ким маю честь?
— Говорить оберштурмфюрер Майєр з особливої групи оберштурмбанфюрера Хейніша. Чули про таку?
— Безумовно! Прошу хвилину зачекати.
По нетривалій паузі телефон озвався іншим, бундючним і немовби жирним голосом:
— Краллерт слухає!
— Маю свідчення про нелояльну оцінку діяльності зондеркоманди «Кюнсберг» і вашої особисто…
Він не встиг закінчити.
— Чудово! — сито буркнула трубка. Це несподіване «чудово» Майєра приголомшило. — Про такі речі доповідають особисто!
— Розумію…
— Чи можете приїхати до мене зараз?
— Так точно!
— Скільки вам потрібно часу на їзду?
— Максимум півгодини.
— Чудово! За півгодини я вас чекатиму.
Телефон замовк, і Майєр поклав трубку.
Підрозділи зондеркоманди «Кюнсберг» базувалися безпосередньо в Ставрополі, штаб же її містився в приміському залізничному селищі Шпаковському, де біля товарних колій були скупчені складські приміщення зондеркоманди. На мотоциклі туди — півгодини їзди. Майєр, вирушаючи до Краллерта, прихопив із собою протитанкову гранату і два толових патрони, які заховав під відкидне сидіння коляски. Це нічого б і не важило, бо ніхто не їздить беззбройним. Та водночас було б зайве, якби вибухівка потрапила на чиїсь очі.
Майєр гнав мотоцикл на повну швидкість і прибув раніше, ніж домовились. Він зробив це для того, щоб точно виміряти відстань у часі; шлях тримали в доброму стані — воронки від авіабомб були засипані і зрівняні. Проте їх доволі зяяло обабіч затіненого деревами шляху.
Він запалив цигарку, не поспішаючи до штабу. Десять заощаджених хвилин спливуть швидко. А вони йому ще будуть конче потрібні, ці десять куцих хвилин…
Вчасно він увійшов до штабу «Кюнсберг» і вийшов на другий поверх по сходах, вкритих килимовою доріжкою.
— Пане Майєр? — зустрів його у приймальні шарфюрер Кінце.
— Ось моє посвідчення.
— Дуже добре! Пан Краллерт прийме вас негайно! Прошу, заходьте.
— Оберштурмфюрер Майєр прибув згідно з вашим проханням! — доповів Віллі людині в чорному есесівському мундирі, що стояла, циркулем розсунувши ноги, посеред розкішного кабінету.
— Хайль Гітлер! — викинув Краллерт уперед руку, підкреслюючи тим офіційність їхньої наступної розмови.
— Хайль! — відповів Майєр.
Краллерт стовбичив посеред кабінету, мабуть, не випадково: це дозволяло не запрошувати відвідувача сісти до столу, примусити його виструнчуватися, що забезпечувало між ним певну дистанцію. Вчувалося, що пан зондерфюрер, чекаючи Майєра, встиг дещо продумати.
Він позирнув на Майєра тьмяними очима і запитав:
— Чому вирішили поділитися своїми… гм… новинами зі мною, а не доповідати безпосередньо по службі?