Вже 1920 року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, які на чолі з В. Липиіюьким та С. Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолює новий гетьманський рух, а В. Липинський стає його теоретиком. Проте на початку 30-х років між практиком Скоропадським і теоретиком Липинським виникли певні чвари і розбіжності щодо існування руху, і єдиний «Союз» розколюється. Прибічники гетьмана об'єдналися у «Союз гетьманців-державників». Завдяки зусиллям П. Скоропадського філії гетьманського руху з'являються не лише в Австрії та Німеччині, але й у Чехословаччині, Америці, Канаді, Франції, на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі, і навіть на Далекому Сході — у Манчжурії та Китаї. Крім того, заходами П. Скоропадського, 1925 року у Німеччині засновується Український науковий інститут при Берлінському університеті, який зіграв велику роль у розвитку української науки і культури на еміграції.
З приходом до влади націонал-соціалістів життя П. Скоропадського ускладнилось. Доводилося докладати чималих зусиль і використовувати власний авторитет та зв'язки, щоб зробити можливим подальше існування і діяльність «Союзу гетьманців-державників» та «Української Громади» в цій країні. Разом з тим, передбачаючи неминучу війну у Європі, П. Скоропадський 1939 року відправляє свого сина Данила до Англії, з метою гарантування продовження існування гетьманського руху на випадок перемоги антигітлерівської коаліції. І хоча гетьман не підтримував фашизм, він змушений був «лояльно» ставитися до нього. Але, незважаючи ні ігащо, П. Скоропадський завжди відстоював перед офіційними колами Рейха і серед громадськості інтереси українців. Так, наприклад, коли угорські війська, зі згоди Німеччини, окупували у 1939 році Карпатську Україну, гетьман виступив в оборону її незалежності. Заходам Павла Скоропадського завдячують своє звільнення з німецьких концтаборів і деякі українські політичні діячі, зокрема, С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько та інші. Протягом 1938–1941 рр. Скоропадський намагався згуртувати всі українські сили в діаспорі. Він не поділяв надій деяких емігрантських угруповань, що німці відновлять україїгську державність.
Павло Скоропадський не встиг у мирний час завершити організаційне та ідеологічне сформування як «Союзу гетьманців-державників», так і загальної політичної спілки українських емігрантських кіл. Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування станції Платлінг, що поблизу Мюнхена у Баварії, його було смертельно поранено. П. Скоропадський помер 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен. Пізніше його прах було перевезено родиною до Оберстсдорфа, де знаходяться всі поховання родини Скоропадських, яка перебувала на еміграції, крім могили Данила Скоропадського у Лондоні[51].
Олена Отт-Скоропадська, Павло Гай-Нижник
Лінгвістичні засади опрацювання тексту
«Спогади» П. Скоропадського написані типовою для першої чверті XX ст. російською літературною мовою, для якої характерні певні часові, стилістичні та авторські особливості. У виданні повністю збережено ці особливості, як і лексику та синтаксис твору. Окремі виправлення зроблено лише в орфографії та пунктації, які, проте, не порушують фонетику, морфологію, інтонаційну і синтаксичну структуру авторського тексту. Зокрема:
1. За нормами сучасної російської орфографії пишуться слова разом, окремо або через дефіс.
2. За сучасними правилами вживається велика літера. Зроблено, проте, деякі відступи на користь оригіналу.
3. Літеру і замінено літерою е.
4. Літеру і замінено літерою п.
5. Літеру ъ збережено лише в тих випадках, коли її вживання відповідає нормам сучасної російської орфографії.
6. Літеру θ замінено літерою ф.
7. За сучасними правилами передано випадки асиміляції приголосних, здебільшого на межі префексів і коренів: рассыпать замість разсыпать тощо.
8. За сучасними правилами передано випадки подвоєння приголосних.
9. Збережено деякі застарілі слова, вживані в тогочасній літературній мові: заарестовать.
10. За сучасними вимогами подаються форми родового відмінку однини прикметників чоловічого роду: доброю, твою замість добраю, товаго.
11. За сучасними вимогами подаються форми родового відмінку деяких займенників: ее, те замість ея, шя.
12. Повністю збережено інтонаційну та синтаксичну структуру авторського тексту.